"Я за цей рік зробив більше, ніж за 15 років. І це для всієї країни важливо, якщо будуть нормальні християни, буде За словами священика, після пережитої окупації ніякого переосмислення подій не відбулося. Заради цього разом із парафіянами збирають кошти на ще один храм у Слов’янську, що належатиме Автокефальній церкві, – поки що це найсхідніша точка, куди дісталась автокефалія. «День» поспілкувався з отцем Саввою, який зараз розробляє проект храму.
«Ми боролися за новий храм 15 років. Успіх мав тільки Московський патріархат, вони побудували за цей час шість храмів. А нам влада все блокувала. Тільки горезвісна Неля Штепа ніби пішла нам назустріч, хотіла догодити і бути доброю для всіх, запропонувала нам земельну ділянку у межах центру міста. Виглядає ділянка добре, але дуже складна, бо там болото й комунікації. А недалеко звідти смітник, комиші ростуть, старі дерева падають, Штепа захотіла одним пострілом убити двох зайців – щоб ми цю ділянку упорядкували, думала, що за мною стоять мільярдери. Але на ділянку не було жодних документів, ми погодилися, що будемо їх розробляти, на це пішло три роки. Коли побачили справжню картину, жахнулись, але ж уже витрачені кошти, які ми збирали разом із людьми».
«Ми планували збудувати храм 30 метрів довжиною, а він потрапляє якраз на всі ті комунікації. Як бути далі? Нам допомогли «добрі» люди, які почали опиратися будівництву храму. Біля цієї ділянки стоїть житловий будинок, і дві бабусі, його мешканки, які ходили до наших «визволителів», щоб могли добре стріляти в усіх нас, почали спротив. Я так підозрюю, що вони стали інструментом у чиїхось руках. Спротив пояснювали тим, що не хочуть дивитися з вікон на храм, що він буде шкодити комунікаціям, і вони будуть без газу, води та світла, що навіть від нашого дзвону може тріснути трубопровід.
Це все обговорювалось у виконкомі декілька разів і забрало багато нервів. Бабусі звернулися до комісії, щоб надали другу землю, і на міській сесії нам це погодили, надали ділянку ще ближче до центру – гарну, суху та без комунікацій. Але прийшов мер Вадим Лях, відмовлятися від отриманої землі – гріх, хоча тепер не знаю, наскільки успішно пройдемо процедуру отримання другої ділянки. Вирішили, що від першої ділянки не відмовлятимемося – розмістимо на ній дерев’яний храм менших розмірів. Проект уже замовили. Ось зараз шукаю матеріали, треба 70 кубів лісу. А другий будемо доробляти. Зараз служба проходить у невеликому приміщенні в центрі міста. Там уміщується десь 70 осіб, але дуже тісно».
«Щойно українські війська зайшли, їм потрібна була духовна підтримка. Багато військових частин дислокувалося саме у нас, у Слов’янську, це було літо 2014 року. Мені довелося з самого початку їздити по блокпостах, підтримувати солдатів, бо це тільки зараз капеланство ввели, а до того ж десь були священики, приїжджали разом із солдатами, десь не було.
Ми взяли шефство над нашими лікарнями, у які привозять воїнів, але вони тут нікому не потрібні, бо переважно сепаратистські настрої, і ставлення до бійців не дуже добре. Ми ходимо до них, годуємо, одягаємо, що треба, тим і допомагаємо. Бо вони опиняються на ворожій території, де їх особливо ніхто не вітає. Тут просвітлення нема, і нескоро буде».
«Напевно, якби я не був тут ворогом, до мене не приходили б із автоматами. Коли були наші так звані визволителі, одного дня вони прийшли в храм, бо ми за метрів 50-70 від СБУ, усе відбувалося на наших очах. Десь місяць нас не чіпали, бо вони облаштовували свої справи, полювали за більш активними та небезпечними для себе громадянами, а потім і до нас дійшла черга. Сказали, що «ми вас тут терпіти не будемо», чудом вони не потягли мене в СБУ, це справді сила Божа врятувала. Я сказав, що буду дзвонити зараз самопроголошеному меру В’ячеславу Пономарьову, а його сина я добре знаю, і він обіцяв: раптом що, мене в образу не дадуть. По суті, це врятувало. Син Пономарьова не був парафіянином, але приходив, машину йому освячували, і завдяки ньому я виїхав зі Слов’янська.
Ми молилися в церкві, а люди мене просили: не кажіть, щоб Бог вигнав окупантів та загарбників, бо вони ж під нашими вікнами ходили – якщо хтось зайде й почує, нас просто усіх тут покладуть. Але ми молилися, проповіді казав. І ніхто мене не здав. Я повернувся через тиждень після звільнення міста. З того часу я допомагав передусім своїм – переселенцям. Приймали гуманітарку, волонтерів, я був координатором, на місці все організовував, їздив блокпостами до солдатів, і до сьогодні це робимо.
Роботи багато. Ми створили громаду у двох селах під Слов’янськом, взяли приміщення, щоб організувати клас для недільної школи, робимо там ремонт і хочемо його викупити».
Кожен може допомогти отцю Савві тримати його лінію оборони навіть у мирному місті. Наразі збирають кошти на будівництво Свято-Троїцького храму.
Реквізити:
Релігійна громада Св. ап. Андрія Первозванного парафії Київської єпархії УАПЦ
п/р 2600112278 в ПАТ «ПУМБ»
МФО 334851
код ЄДРПОУ 25809139
