”На стіл під час Дргугого Святвечора подаються смажена риба, гречані млинці, вареники з капустою, узвар і кутя, — каже етнограф Олексій Перебийніс. — 12 страв уже не потрібно. У багатьох місцевостях України перед другим Святвечором додому приносили вже освячені перед Йорданом воду. Жбан із нею ставили на святвечірній стіл. Перед тим, як сідати до вечері найстарша жінка в родині замішувала на свяченій воді тісто та малювала ним хрестики у кожній кімнаті над вхідними дверима, аби нічого лихого до хати не вступало. Це ж робили і над стайнею та над брамою. Водою окроплювали господу, подвіря, сад, город, пасіку, стайню та стодолу. Рештки «голодної куті» обов’язково ділили між домашніми тваринами. Навіть на підлогу мишам кидали”.
А після вечері виходили на вулицю… кутю проганяти, пишуть ”Вікна”.
А ось козаки на Січі після вечері виходили на вулицю та зчиняли стрілянину з пищалей та рушниць.
”Нині кутю у селах проганяють так: виходять із хат та б’ють палицею об край будинку та кажуть: Утікай, кутя, з покуття, узваре, іди на базар, а паляниці, залишайтесь на полиці. А тим, дідух мерщій на теплий дух (тобто піч — Авт.), щоби кинути кожух”, — мовить пан Перебийніс. — А вже жителі міст, які дуже рідко дотримуються дідівських звичаїв, хоча й такі ще поодиноко залишилися, просто виходять біля багатоповерхівок та стоять, адже, коли ви будете бити палицею об будинок, то можуть щось недобре про вас подумати. А можуть і феєрверки запалити, і таким чином “прогнати кутю”. А в давній час «феєрверками» були вогні від дідухів, яких також спалювали цього вечора. Робили це на знак проганяння зими, бо вже після Водохрещ починали готуватися до весни”.
