На момент подання книги до друку у ній нараховувалося 337 біографій - по прізвищах і по псевдонімах | Фото: styknews.inf «Десь у вересні 2013 року директор нашого музею Ярослав Коретчук розповів мені, що Василь Хомчик, член товариства «Меморіал», зацікавився інформацією про членів українських добровольчих батальйонів Нахтіґаль і Ролянд (ці підрозділи в українській історичній літературі називаються Дружинами українських націоналістів) та почав самостійно збирати інформацію про них. Він на той момент уже відшукав понад 100 прізвищ, і з’явилася ідея видати довідник їхніх біографій. Але для цього треба було перевірити інформацію, доповнити і систематизувати її згідно наукових норм. І я взявся до роботи - почав вивчати літературу в музеї і в інтернеті, а також сайти і форуми, які мали відношення до даної теми. Так потрохи пішов робочий процес», - розповів 27-річний Назар Розлуцький - історик та поет, а нині - артилерист 55-ї бригади, повідомляють ”Вікна” з посиланням на ”Стик”.
За словами Назара, робота над книгою, яка тривала протягом кількох місяців, йому сподобалася. У написанні книги йому допомагали, крім співавтора Василя Хомчика, також і наукові працівники музею: Василь Тимків, Ярослав Коретчук, Оксана Романів та інші.
«Дуже велику допомогу та моральну підтримку надавав мені мій колега з музею Петро Ганцюк. Якби не він, я б і половини тієї всієї роботи не проробив. Багато разів я з ним радився щодо оформлення тексту, посилань, додатків, тощо. На самому початку моєї роботи над цією книгою він мені сказав: “Назаре, ти додасиш сюди більше біографій, аніж тут є”. Я не дуже вірив, але його слова таки збулися. На момент подання книги до друку у ній нараховувалося 337 біографій - по прізвищах і по псевдонімах», - додав Назар Розлуцький.
Не обійшлося й без труднощів. Видати книгу виявилось важче, аніж написати.
«Головні труднощі були пов’язані не так із написанням книги, як із її публікацією. Спричинялося це традиційною в нашій державі нестачею коштів на дану галузь. Отож, більш-менш впорядкувавши матеріал, ми з Василем Хомчиком зайнялися пошуком видавництв і меценатів. Взявши кошториси в кількох видавництвах, ми спробували знайти кошти у міськвиконкомі та попросити фінансування у кількох політичних проектів. Усюди наші заяви прийняли на розгляд, але грошей виділяти не спішили ніде. Так пройшло кілька місяців, відтак мене призвали в армію і я відправився в АТО. Піклуватися ж про видання книги доручив музейним колегам. Десь через три місяці після моєї мобілізації одного серпневого ранку мені приходить СМС від Василя Тимківа: “Міськвиконком виділив гроші на твою книжку! Вітаю!”. Я втішився, але то була не аж така проста процедура - процес їх освоєння відбувався аж до кінця року. За цей час мої колеги разом зі співавтором уклали договір з видавництвом “Місто НВ”, допрацювали технічні моменти і наприкінці грудня 2015 року книга була надрукована», - поділився подробицями співавтор книги.
Всього ж у Дружинах нараховувалося біля 610 осіб. А це означає, що в істориків та дослідників попереду ще багато роботи - пошук нових імен, доповнення та перевірка уже відомої інформації.
