«Але коли люди наближалися до джерела, ікона не давалася у руки та зникала, — каже священик Іван Собівчак, настоятель будятицької церкви Святого Миколая. — Зрештою образ дістали двоє дівчат-сиріт з села Кречова. Вони жили в дядька, який їх ображав. І коли дівчатка почули про те, що в річці є зображення Богородиці, вони вирішили піти туди та поклонитися Божій Матері і пропросити собі кращої долі.ба більше, діти змогли її вийняти з води. Коли вони нагнулися над зображенням, ікона не зникала. Святий образ сироти передали в наш храм».
Згодом слава про образ Богородиці та цілющу воду швидко поширилася, чимало людей пішло до джерела. Та ходили вони через панське поле, і тому лихий дідич наказав засипати джерело, аби збіжжя не топтали. Слуги, на жаль, так і зробили, але вода пробилася в іншому місці. А пан осліп. Він дуже жалкував про те, що зробив. Тоді якось уві сні йому з’явилася Богородиця і сказала: «Відкрий святе джерело і вмий очі». Він так зробив і тоді зір повернувся. Після цього він став глибоко віруючою людиною, відновив криничку і звів біля неї каплицю.
Більше на святиню ніхто руки не піднімав, але в радянські атеїстичні часи комуністам джерело почала заважати. За словами отця Івана, спочатку партійні функціонери оголо¬сили карантин: на всіх стежках та дорогах, що вели до джерела, понаставили заборонних табличок і шлагбаумів, а біля самої каплиці виставили сторожу, щоб нікого не під¬пускала до кринички. Проте місцеві жителі, переважно люди старшого віку, вночі, йшли до джерела по через городи, ризикуючи опинитися за гратами. Коли ж комуністи побачили, що карантином нічого не зробиш, вони вирішили засипати джерело та зруйнувати каплицю. Покликали для цього трактористів, але ті відмовилися сідати за кермо.
Та все ж таки у 1960-их роках каплицю розбили, уламки вивезли на колгоспний двір, джерело засипали землею. На щастя, ікону зі святині люди знайшли і встигли заховати. Вона перебувала в домівках аж до 1989 року, коли освятили новозбудований Свято-Миколаївський храм. Тоді ж збудували й нову капличку. Тут ікона знаходиться і донині. А в комуністичні часи, місцеві селяни та жителі довколишніх сіл, незважаючи на заборони влади, сходилися по ночах та на світанках і молилися біля джерела. Згодом тих, хто якось був причетний до руйнування каплички і засипання джерела, почали переслідувати різні нещастя, хвороби та негаразди в родинах.
Наразі до джерела приїздять тисячі людей з усієї України та закордону, але найбільше жителі міста Нововолинська.
«Молитва й цілюща вода часто повертають людям здоров’я, виліковую від різних недуг. Цілюща вода стає у пригоді при хворобах печінки, нирок, серця. Однозначно - люди тут оздоровлюються не лише тілом, а й душею. На цьому місці люди отримують справжню благодать», — мовить отець Іван, який, до речі, зібрав чимало фактів та історій про про зцілення водою і молитвою.
Так узимку 2000-го року до джерела на санчатах привезли 16-річну дівчину. Вона не могла ходити. У намаганні вилікувати доньку, батьки об’їздили багато лікарень та клінік, і лише після купання у Будятичівському джерела вона пішла своїми ногами. А житель Новоовлинська Анатолій Хомчук із сім’єю щотижня приїздить до джерела набрати води. Чоловік стверджує, що саме ця вода допо¬могла йому вилікувати хворобу шлунку. Ще інші люди свідчать, що вода допомагла їм позбутися псоріазу, варикозного розширення вен, різних ран, вилікувати очі, вона заспокоює душевно хворих. Чимало паломників взимку обливаються цілющою водою, і в них пропадають різні простуди та запалення. І таких свідчень — сотні.
Уже десятки років у 10-ту п’ятницю після Великодня, ідуть люди поклонитися та помолитися чудотворному образу, який виносять хресним ходом до джерела.
