Мама, письменниця і гуморист Банмі Ледітан видала книгу-антидеприсант, якою закликає спростити своє ставлення до життя

Книга "Банмі Ледітан Toddlers Are A**holes: It's Not Your Fault" (дослівно приблизно "Усі дошкільнята - за**анці. Це не ваша провина.") немає нічого спільного зі стандартними посібниками з вікової та сімейної психології, бо написана не психологом, а матір’ю, письменницею та гумористкою.
Переглядів: 238

Ця книга про вік, який за розмахом конфлікту поколінь може зрівнятися хіба що з підлітковим. Цей вік - дошкільний, який, відповідно до основ американської вікової психології, починається у 2 роки і закінчується десь у 5-6 років, повідомляють “Вікна” з посиланням на “UA Modna”.

Основний посил книги: “Діти, вони такі. Не дивуйтесь, що вони поводяться не так, як вам хотілося б”, бо “...raising kids isn’t about perfection, holiday cards, or Pinterest meals. It’s about experiencing the ups and downs with the people who mean the most to you in the world.” (приблизно: “...виховання дітей - це не прагнення досконалості, святкові листівки чи страви з Pinterest. Це переживання усіх злетів і падінь з людьми, які мають для тебе найбільше значення у цьому світі.”). І не звинувачуйте себе, раптом щось, бо:

- Завжди знайдуться ті, хто буде (чи здаватиметься) кращими за вас батьками;

- Люди з ідеальними соцмережевими сімейними фото часто мають ті ж проблеми, що і ви, просто демонструють аудиторії кращий бік свого життя;

- Дійсно трапляються не проблемні діти, батьки яких часто кажуть з будь-якого приводу: “Це ж легко. Ми її навіть не вчили цьому, усе вийшло само собою.” Проте таких дітей меншість, отже це не є нормою. Тобто наявність таких дітей не означає, що ваша дитина ненормальна, або ви - погані батьки. (Щоразу, коли ви це повторюєте, десь у куточку плаче психіатр радянського розливу);

- Більшість труднощів тимчасові і з віком проходять.

​На додачу до всього, це ще й непогана книга-антидепресант з гострим гумором, проте нікуди не годиться як книга-порадниця, оскільки не варто заїдати стрес нічними десертами та більшість часу сидіти вдома, як це нам радить авторка.

Крім того, усе, що там написано про харчування, можна звести до: “Не намагайтесь годувати дитину здорвою їжею і навіть не готуйте їй. Воно того не варте. Все одно, вона спочатку плакатиме від голоду, а потім від того, що ви намагаєтесь нагодувати її салатом, коричневим рисом чи балажанами, бо, насправді, вона хоче грінку або цукерку. Дайте їй те, що вона хоче. Ну, якщо хочете, щоб вона з’їла броколі, полийте кетчупом, може, з’їсть.”

Проте корисні штуки там є. Наприклад, якщо хочете відпочити, пограйте з дитиною у лікаря, типу ви тяжко хворі, а їй потрібно вас вилікувати, і лягайте в ліжко. Або, якщо потрібно забрати у дитини телефон, візьміть коробку та серветку та використайте їх як ліжко та ковдру, вкладаючитаким чином його (телефон) спати.

Загалом, книжка свою функцію виконала. І хоч у ній немає відповіді на запитання “Як спростити виховний процес?”, проте детально розписано, як полегшити собі існування, спростивши своє ставлення до життя.