На урочисту панахиду зібрались люди з Коломийського, Богородчанського, Калуського, Рожнятівського районів | Фото: Наталі З нагоди пам’ятної дати священнослужителі провели поминальну панахиду. Присутні помолилися за упокій душі Василя Андрусяка та поділилися спогадами про героїчні вчинки полковника, повідомляють ”Вікна”.
На урочисту панахиду зібралось безліч людей з Коломийського, Богородчанського, Калуського, Рожнятівського районів. Всі заслухали виступи представників влади з районів, області, громадських організацій, своїми спогадами поділились учасники і ветерани УПА.
Своє захоплення батьковим патріотизмом висловив син «Різуна» Василь Андрусяк. Живим батька він не знав, оскільки народився через два тижні після його загибелі. Чи не єдиним джерелом інформації про нього стали спогади матері — Євгенії Гуцуляк.
Під час заходу звучали патріотичні пісні та вірші, а закінчили віче загальним співом гімну України.
Довідка. Василь Андрусяк народився 11 січня 1915 року в Снятині в родині Василя та Євдокії Андрусяків. Був четвертою дитиною в сім’ї. З початку 1930-х рр. брав участь в діяльності українського «Пласту», «Просвіти», товариства «Сокіл», а з 1932 р. — Юнацтва Організації українських націоналістів (ОУН). Був засновником осередку ОУН в Снятинській гімназії.
У 1936 стає повітовим провідником ОУН під псевдом «Чорний».
До 1939 року неодноразово затримувався польською поліцією, а після приєднання Західної України до СРСР його заарештувало НКВС 5 жовтня 1939. Провів у в’язниці 3 місяці та був звільнений. Згодом вступив на навчання до Коломийського педагогічного училища, почав відновлювати мережу ОУН в Коломиї, організував разом з членами «Сокола» вишколи та курси конспірації.
Взимку 1940 року повторно затриманий чекістами, але зумів втекти і поїхав на вчительську роботу в с. Зелене Жаб’ївського (тепер Верховинського) району.
Остерігаючись чергового арешту, Василь в 1940 році перейшов кордон в Польщі і в Австрії вступає в український легіон «Роланд» (весна — літо 1941). Після його розпуску в липні 1941 року повертається до Снятина, де очолює окружний провід ОУН (псевдо «Різьбяр»).
Повітовий окружний керівник ОУН (1941–1942), член обласного військового штабу, командир сотні УНС «Змії» (листопад 1943), курінний куреня «Скажені» (початок 1944), одержує звання хорунжого, керівник бою на горі Лопата з німцями та угорцями(9 липня 1944), нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги 2-го класу (25.04.1945), влітку 1945 одержує четверту Срібну зірку за поранення.
На Різдво 1945 року в бою з чекістами курінний «Грегіт-Різун» був важко поранений. Його оперував талановитий хірург «Пастер» (Олексій Зеленюк). Після успішної операції командира перевезли до остаточного одужання у повстанську столицю — село Грабівку. Через дванадцять днів після поранення Василь Андрусяк уже керував боєм біля села Глибоке, що у Богородчанському районі. Весною того ж року наказом Крайового повстанського штабу він був нагороджений Золотим Хрестом Бойові Заслуги 2-го класу і призначений командиром Станіславського ТВ-22 «Чорний ліс».
11 травня 1945 року одружився з членом ОУН, розвідницею і зв’язковою повітового проводу, пізніше медсестрою Євгенією Гуцуляк. 10 березня 1946 дружина народила сина, якого назвала іменем батька.
Загинув 24 лютого 1946 року у Чорному лісі на Богородчанщині разом з політвиховником ТВ-22 поручником (бунчужним) «Бояном» (Когуч Борис Федорович) та двома стрільцями у сутичці з енкаведистами — рейдовою групою 215-го стрілецького полку внутрішніх військ НКВД під командуванням старшого лейтенанта Євтухіна. Місце розташування «Різуна» та його охорони вороги оточили в п’ять рядів. «Боян» проривався до них з боєм, здолав чотири кільця оточення, а на п’ятому загинув. Бій тягнувся довго, забрав багато людських життів. Тіла хлопців два тижні возили селами, аж поки люди їх не опізнали, потім в Богородчани і до Станіслава.
Посмертно нагороджений УГВР Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу та удостоєний звання полковника.
