Неділя перед початком Великого Посту — час, коли треба простити своїх кривдників “Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт. 6, 14-15)”, — такими словами промовляє до нас Господь в сьогоднішньому євангелії. Прощення моїх провин тісно повязане з прощенням іншим, моїм кривдникам, повідомляють ”Вікна”.
Однак напевно кожен відчував певні труднощі в цій ділянці. Можливо, ми неодноразово стояли перед вибором: пробачити ближньому чи ні, піти й попросити вибачення чи залишити все так як є. Мабуть неодноразово, приходили до нас думки, якими ми намагалися оправдати наше небажання, чи невміння, простити ближньому: «Може проблема сама собою розвяжеться», «Чому я маю принижуватись перед кимось?», «Час вилікує»… Проте в таких моментах варто пригадати слова Господньої молитви, яку щодня промовляємо і в якій стверджуємо, що ми прощаємо нашим ближнім, і просимо Бога простити нам наші провини: «… і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мт. 6, 12).
«Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім», – так в євангелії від Матея наставляє Ісус Петра, який запитує Вчителя про те, скільки разів слід прощати. «Сімдесят разів по сім», біблійною мовою означає безліч разів, тобто завжди. Отож на основі цих слів маємо розуміти, що прощати треба постійно.
Та все ж таки, чому нам деколи важко простити? Може тому, що ми самі не відчули прощення, яке було дароване нам. Або, незважаючи на те, що в тайні сповіді Бог простив нам, а ми самі собі не простили, не відпустили гріх із свого серця, затримали його. Коли гріх є затриманий, тоді він панує над людиною далі, і вона буде не в силі вже радіти добром, тим більше, його поширювати. Коли ми не прощаємо собі, не дозволяємо Богові бути Богом нашого серця, робимо перший крок до невміння прощати. Через нашу гординю, егоїзм, байдужість ми можемо втратити можливість навчитися прощати, і врешті здобути досвід бути прощеним. Не варто носити образу на себе чи на інших, бо кожна образа обтяжує наше серце і забирає радість життя. А християнин покликаний постити і бути одночасно радісним: «коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри…» (Мт 6, 16).
Нехай неділя Прощення стане для кожного з нас початком нових стосунків з нашими ближніми. Нехай Христовий мир запанує в наших душах, щоб ми могли із чистим серцем стати на дорогу Великого Посту, кінцевою точкою якої є зустріч з воскреслим Спасителем.
