Свята Євдокія, будучи дівчиною надзвичайної вроди, жила розпусним життям. Та одного разу вона почула як монах Герман читав Святе Письмо про Божий суд і кару за гріхи. Голосне читання розбудило Євдокію, яка спала в сусідній кімнаті, і вона почала прислухатися до його слів. Наступного дня вона покликала до себе Германа, і після розмови з іноком роздала свій маєток убогим, охрестилася і вступила до жіночого монастиря, де незабаром стала ігуменею, повідомляють ”Вікна”.
Під час перебування в обителі Євдокія прославила Бога багатьма чудами. Довідавшись про це, управитель міста Вікентій наказав зарубати її мечем.
В Україні цей день не вважається якимось особливим святом. Проте, ще кількадесят років тому ім’я Євдокія (Явдоха) носили багато жінок, і 14 березня був для них днем іменин. Тому, звісно, люди, в родинах яких були Євдокії йшли у храм і молилися за їхнє здоров’я.
”Але було й інше святкування Євдокії. У ніч з 13 на 14 березня старші чоловіки, крадучись обмотували фіртку найбільшим сільським пліткаркам колючим дротом, — розповідає Роман Рибчин, прикарпатський етнограф, керівник фольклорного ансамблю села Буківна Тлумацького району. — За повір’ям, коли таке зробити, то свята Євдокія молитиме Бога, аби охочі до пустих балачок і пересудів молодиці більше ніколи не мали бажання когось обмовляти. Ось цей колючий дріт і називають “перемотами”.
Знайти на свято Явдохи перемот на хвіртці — це неабикий сором для жінки. Тому 14 березня зранку жінки намагалися якнайраніше встати та подивитися чи немає на воротах перемоту. А ті газдиньки, яких село так “відзначило”, хотіли обов’язково зняти перемот. Проте розплутати колючий дріт не так легко. А їхні чоловіки, як правило, не допомагали. Вони ще й таємно раділи, що, нарешті, люди присоромили надміру цікавих та балакучих дружин.
А коли вже хтось помітив, що ворота тієї чи іншої сільської пліткарки увінчані дротом, то вже вона під сміх і свист мусила після Служби Бодої нести перемот до кладовища або на роздоріжжя. Вважалося, що та гостра на язик жіночка, яка цього не зробить, може втратити дітей, або ж вони матимуть нещасливу долю.
Робили збитки і дівчатам, які негречно поводили себе зі старшими людьми. Їм на воротах також могли повісити драні чоботи або онучі. Після цього таку дівчину називали “дрантива Явдоха”, і вийти заміж у своєму селі для неї було нереально. Адже парубка, який би женихався до “дрантивої” усі також би висміювали та називали “дрантюхом”.
А тепер ворота можуть перемотати не тільки балакункам, але й будь-кому, на кого тримають зло. Проте, зараз до цього ніхто серйозно не ставиться, а, коли якась гостроязика молодиця та зловить збиткаря, то, напевно, йому більше дістанеться, аніж їй.
