У IV столітті імператор Лікіній видав указ, проти християн. В одному з полків, що були розташовані в місті Севастії, перебувало сорок відважних і безстрашних воїнів, що сповідували християнство. Згідно з наказом імператора, воєвода переконував воїнів зректися віри і поклонитися язичницьким богам. Та вої були непохитними, пишуть ”Вікна”.
В холодну і вітряну ніч їх завели в Севастійське озеро. За ніч воно вкрилося льодом. Аби підсилити муки, на березі затопили лазню. Один з воїнів не витримав страждань і вийшов з озера, але на порозі лазні упав замертво. Вночі озеро осяяло дивовижне світло. Над головою кожного воїна заяснів німб. Один з наглядачів, уражений цим дивом та мужністю і стійкістю воїнів, зі словами “І я — християнин!” зайшов у озеро. Їх знову стало сорок.
«У народі це свято було радістю для дітвори, адже 22 березня кожна жінка мала пекти пироги, пампушки чи інше печиво та роздавати дітям... по 40 штук, — каже знавець народних традицій Марія Гуменюк. — В різних регіонах України його іменували по-різному, але здебільшого це були назви птахів — “сороки”, “жайворонки”, “буслики”, “птички”, “пташки”. Вірили, що саме на Сорок святих з вирію повертаються пернаті — сорок різних порід. Вважали, що цього дня сорока бере сорок різочок чи галузок і мостить собі з них гніздо. Казали: “Нині сорока — іменинниця”. Тому калачики чи бублики, пампушки чи кренделі виробляли у формі пташечок із дзьобиками та крильцями, гребінчиками та хвостиками, а часом «садили» їх на бублик, наче на гніздечко. Очі робили з калинових ягід або родзинок. Хто заможніший, обливав печиво медом чи цукровою поливою. Часто пташечок нанизували на невеличкі різочки, лозинки чи очеретинки і так запікали”.
