Як би тяжко селяни не працювали і не горбатилися на своїх городах – землю вони не лишать | Фото: Скрін з відео — Сію ячмінь на зерно. Куда продаю? Собі. Є дві корови, свиня, — каже Віталій Шешурак, мешканець села Клубівці.
У погожу днину у селах садять ранні сорти картоплі. Ця – піде на продаж. Її згодом повезуть до Івано-Франківська. Підготувати землю до посіву чи посадки городини — теж задоволення не з дешевих, інформують «Вікна» з посиланням на «3 студію».
— 15 грн сота + 30 сотих – 400 грн, — каже Богдан Шешурак, мешканець с.Клубівці
Стриганці – село, відоме вирощуванням овочів. Більшість індивідуальних господарств озброїлися саморобними тракторцями. Чоловіки зробили їх з мотоблоків. Так, вигідніше, ніж замовити трактор для оранки. Аби врожай був добрим – у нього треба вкласти не лише фізичну силу.
Хто не має тракторця – обробляє землю кіньми. Чекати до Благовіщення – ніколи. Бо втратять перші заробітки із городини, продаючи городянам-білоручкам. Вже за два тижні висаджуватимуть овочі із теплиць.
Селяни бідкаються, що з кожним роком веснування обходиться дорожче. А вигода із вирощування городини – все менша. Як би тяжко селяни не працювали і не горбатилися на своїх городах – землю вони не лишать. Біля неї треба весь час робити. Бо так звикли.
— А що робити? Город лишати, аби корчі росли? Кожен танцює по-своєму: маю конє! Він сі мучит коло мене, а я – коло него. Хто де сі вродив, хто до чого привик, — підсумовує Віталій Шешурак.