Від церемонії нагородження у калуської гімназистки залишився лише осад | Фото: Руся Стефінів/ВКонтакте Як повідомляли ”Вікна”, у Будинку звукозапису Українського радіо у Києві відбулося нагородження переможців І Всеукраїнського (ХІІ Всекримського) конкурсу «Змагаймося за нове життя!», присвяченого творчості Лесі Українки. У номінації «Декламація» І місце здобула гімназистка Руслана Стефінів, учениця 6(10)-А класу (керівники Віталій Півторак та Галина Машталер).
За словами самої переможниці, новина застала її настільки несподівано, що вона думала відмовитися від поїздки у Київ.
”Я дзвоню мамі, мама їде по білети на поїзд, білетів немає, ну ок, го автобусом, а назад в Києві візьмемо квитки на поїзд, на годиннику 16, а за 1,5 год на автобус!
А це ж іще збирати речі, і головне: Я БЕЗ ВИШИВАНКИ. За 10 хв помити і висушити голову, потім побігти до Іванки по костюм на виступ, потім зібрати речі, ну так щоб сказати в одному слові, то - дурдом. Пальто, шарф, кросівки, в руках костюм, на плечі портфель і ось, бомж-хіпстер готовий вирушати (ну звісно ж з мамою, бо вона б мене саму не відпустила)”, — написала Руслана Стефінів на своїй сторінці у соцмережі.
У столиці калушанку та її маму застав сніг. Але вона відзначила, що концерт, організований для переможців конкурсу, був шикарний.
”Я також добре виступила і от прийшов час вручення нагород”, — пише гімназистка, додаючи, що після тривалого чекання була просто шокована, коли її не викликали на сцену по нагороду.
Дівчині довелося звертатися до організаторів та чекати, поки їй випишуть грамоту і дадуть подарунок. А тим часом з’ясувалося, що вона така не одна. “Забули” і про дівчину з Лисичанська та ще про кількох дітей.
”Ну, як ви зрозуміли, діло не в грамоті і не в подяці, а в елементарній організованості, яка не відповідала рівню своєї гучної назви”, — акцентує калушанка.
Коли з третьої чи четвертої спроби їй запропонували самій знайти своє прізвище у якійсь папці, Руслана Стефінів вирішила “подякувати і обійтись”.
”Йду на низ, вся до біса розстроєна, сльози, абіди, чомусь всіх нагороджували, а мене забули, прік, нє? Стільки часу, грошей, нервів витратити, а тобі елементарний папірчик підписати забули, і якби ж то зразу виправили, но ні, фіг там.
В холі вже аж підбігає якийсь дядька, вручає все те і тут фраза моєї мами “Дітям це на сцені давали. Ви ще б в туалеті вручили.” Ну а що? Настільки осадок залишився, що взагалі”, — описує враження гімназистка.
”І от я нарешті дома, не їздіть нікуди, це не вдячна справа”, — додала вона.
