За народними звичаями, у цей день, який церква порівнює за значимістю із Великоднем, не можна нічого робити, особливо жінкам, пишуть ”Вікна”.
«Коли би якась жінка чи дівчина взялася до якоїсь роботи, то страшний гріх упав би на увесь рід, і в ньому народжувалися б каліки, — розповідає етнограф з Прикрапатського науково-методичного центру культури і туризму Стефанія Капустинська. — У деяких селах сьомого квітня пекли «Благовісників» — солодкі тістечка у вигляді голуба як символ Святого Духа або й Архангела Гавриїла. Згодом ці тістечка разом з Паскою посвячували на Великдень та тримали протягом року. А вже через рік кришили посвячене на поле, аби земля добре вродила та дощі ниви не оминали. А якщо кришки від «благовісника» закопати в землю на полі, то й град землі не страшний».
Пасічники посвяченими «благовісниками» «частували» бджіл, щоб ті добре роїлися. Молоді жінки зранку на Благовіщення, за словами пані Капустинської, йшли до лісу трясти берези та збирати під ними насіння. За народними повір’ями, із цього насіння може вирости... капустяна розсада.
Неодруженим дівчатам у цей день слід шукати по лісах квітку первоцвіту. Хто знайде, той до кінця року заміж вийде. А первоцвіт, окрім щастя в майбутньому мати родину, дарує сьомого квітня дівчатам красу. Для того щоб скористатися магічними властивостями квітки, слід на Благовіщення покласти її в холодну воду, якою згодом вмитися.
Від Благовіщення розпочиналися в Україні польові роботи. До цього часу земля мала відпочивати. А сьомого квітня Бог благословляє все живе, у тому числі й землю. Після такого благословення все починає рости, зацвітають перші весняні квіти. Особливою радістю для родини ставав приліт птахів на подвір’я. Тому всі уважно стежили, чи не сяде пташина десь на дерево або на хату, тоді протягом року тут будуть тільки добрі вісті.
Якщо свято припадало на дні Великого посту то люди мали послаблений піст.