Кожен рік навесні комунальні служби виходять білити місто Звичка фарбувати у білий колір дерева і елементи міського благоустрою точно існує тільки у країнах колишнього СРСР і точно з’явилась за часів Радянського Союзу. Навіть більше, ця традиція походить з радянської армії. За часів Другої Світової це ще мало якийсь сенс – межі трас, по яких рухались військові, фарбували у білий колір для того, щоб не вмикати вночі фари на вантажівках, аби автоколону не побачила ворожа авіація, інформують “Вікна”.
Але справжня любов до фарбування у білий колір бордюрів і стовпів з’являється на території військових частин. В армії це створює атмосферу доглянутості та «вічного параду». Крім того, це може розглядатись, як спосіб зайняти чимось солдатів та привчити їх до дисципліни. Пізніше, білі дерева стали обов’язковим атрибутом радянських суботників навесні у містах, звідки й стали вважатись нормою та перекочували у свідомість громадян, як абсолютно нормальне щорічне явище.
Так само, як це роблять військові, аргументують свої дії і працівники ЖЕКів: мовляв, роблять вони це для більш естетичного вигляду вулиць та подвір’їв та «атмосфери затишку і свята».
Інший аргумент комунальників — біле вапно, яким фарбують дерева, вбиває шкідників, що зимували у корі. До цього є декілька питань. Чому ці шкідники, які бояться вапна, закінчуються з географічними кордонами країн колишнього СРСР? Чому не білять все дерево, а лише коріння і нижню частину стовбура? Та чому в лісі ніхто не з’їдає непобілені дерева? Якщо це візуально погано і можна захистити рослини від шкідників менш яскравим способом, то чому б це не робити?
Насправді ж всі ці нелогічні та непослідовні аргументи захищають лише один факт – пофарбувати дерева, бордюри, стовпи й усе, що попадеться під руку комунальнику, значно легше, ніж відремонтувати, замінити на нове. Детальніше про аргументи за і проти цієї давньої традиції — у публікації журналу ”Хмарочос”.
