Посвяченій перед Великоднем вербі приписується магічна сила. Тому святили багато гілок ”У нас пальм немає, тому гілля екзотичної для нашого краю дерева замінили на вербу, — каже київський етнограф Марина Боярчук. — Посвяченій перед Великоднем вербі приписується магічна сила. Тому святили багато гілок. Адже освячена верба в кожній родині була і є у великій пошані”.
Одразу після посвячення верби родичі, друзі, знайомі і незнайомі легенько били один одного цими гілками та приказували: «Це не я б’ю, а верба б’є, За тиждень — Великдень!». А молодим, б’ючи, бажали: «Будь великий, як верба Будь багатий, як земля! Будь сильний, як вода!». Освячені гілочки ніколи не викидали, пишуть ”Вікна”.
”Перш, аніж принести гілки в хату, люди на Київщині, повертаючись додому з церкви, втикали на городах по кілька гілок, якщо прийметься, то буде захист для землі та оселі. Решту ставили на покуті або за ікони. Торішню освячену вербу у Великий четвер несли до церкви, бо того дня спалюють усі важливі церковні речі чи старі ікони. Попіл висипали на тому місці, де ніхто не ходить”, — розповідає етнограф.
Також посвяченій вербі приписували магічні властивості — захист від злих духів і всіляких бід; нею лікували головний біль, пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання. Кажуть, що це дерево, особливо його «котики» передає здоров’я, силу та красу не лише людині, а навіть…тваринам. Тому, коли вперше на пасовище виганяли корів, брали для цього посвячені вербові прутики, «щоби хвороби та відьми не чіплялися до тварин».
А ще коли хворіють люди або тварини, то здавна народні цілителі радили заварювати свячену вербу разом з цілющими травами. І цей напій вживають і люди, і тварини. Відваром свяченої верби мили волосся дівчата, аби краще росло, а ті, в кого боліла голова, мочили біле полотно у відварі та прикладали. Лікували свяченою вербою і від високої температури. Якщо святили вербу із котиками, то їх їли, коли болить горло. А коли ж на гілках верби були листя, то їх сушать, перемелювали на порошок та прикладали до ран. Навіть під час сильного літнього граду брали гілля свяченої верби з-за ікон та виносили надвір, щоби стихія зупинилася і посіви не побила.
