Найбільш бажаним було б, кажуть реставратори та представники польської громади, щоби пам'ятна плита Петрові Скарзі Сталося це ще два роки тому, однак тоді їм сказали, що плита не має жодної цінності, інформують «Вікна» з посиланням на «3 студію».
— Ми звернулися у краєзнавчий музей, вони нам дали координати до польських археологів, а ті відписали, що це не цінність і можете викинути, — згадує місцевий мешканець Ярослав.
Два роки столітній артефакт пролежав на Ярославовому подвір’ї і, нарешті, чоловік вирішив його позбутися , щоб не заважав. Виніс і акуратно склав шматки неподалік на пустирі. Там плиту і знайшли випадкові перехожі, а фото виклали у Facebook. Згодом викликали поліцію та представника ДП «Культурної спадщини Прикарпаття».
Новина про знайдений артефакт сколихнула середовище реставраторів. Валерій Твердохліб каже, кілька років з колегами — студенткою Анастасією Водянко та польським професором Казимиром Ожугом, який вивчає тему єзуїтів, шукали слідів зниклої пам’ятки.
— Ось копія сторінки з газети «Станіславівський кур’єр» за 6 жовтня 1912 році. У статті про урочистості на вшанування Петра Скарги в нашому місті написано, що цю плиту встановили на стіні костелу єзуїтів 1912 року громадяни Станіславова, на знак пошани та вдячності Петрові Скарзі, капеланові Товариства Ісуса, Апостолові католицизму в Польщі і єдності церкви руської з Римом, Будителеві національної свідомості, Вчителеві Найчистішої полум’яної любові до вітчизни. У 300 річницю його смерті. Той самий напис, що і на знайденій плиті, — Валерій Твердохліб, завідувач відділу реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею.
За радянської влади у костелі Єзуїтів містився архів області, а з 1998 року тут розташувався святотроїцький собор. З’ясувати, як і коли пам’ятний знак з культової споруди зник і чому він опинився у землі під старою хатою — зараз справа дослідників. Тим часом знахідкою вже зацікавилася польська сторона, яка має намір долучитися до її реставрації та відновлення.
— Ми готуємо лист до Міністерства культури та національної спадщини Польщі про те, що знайдену цю історичну пам’ятку. Безперечно, польська сторона захоче взяти участь у відновленні і пришле своїх фахівців на допомогу місцевим, щоби знахідку відновити і щоби її могли споглядати і мешканці міста, і його гості, туристи, — переконує Мар’я Осідач, директор Центру польської культури.
Найбільш бажаним було б, кажуть реставратори та представники польської громади, щоби пам’ятна плита Петрові Скарзі була відреставрована і встановлена на старому місці. Українських коштів може вистачити лише на її консервацію та передачу до музею. Попереду — кропітка юридична та реставраційна робота.
