У цьому переконалася франківчанка Оля Пастух, якій нещодавно довелося самій побувати у ролі пацієнтки у хірургічному відділі цієї лікарні.
”Була вражена тим, що пацієнта не відволікають зайвими рухами, питаннями. Навіть лікар, який оглядає. Нічого незрозумілого. Усе чітко, коротко, спокійно і (люблю це слово!) ненав’язливо. Мушу рішуче визнати: ще ніде такого не бачила. І не думала, що можна побачити”, — каже вона.
Жінка відзначила для себе кілька особливостей цього відділення. Відтак, після всіх “пригод”, отримуючи виписку з історії хвороби, вирішила розпитати про них у завідувача хірургічним відділенням Анатолія Богуша та поділитися отриманою інформацією з читачами ”Вікон”.
— Медперсонал у Вашому відділенні працює дуже злагоджено і дисципліновано. Практично кожен із них (а тим більше Ви) готові у будь-який момент усміхнутися, заговорити. Це ж серед звичних (щоб не казати традиційних) українських реалій — як у казці! Як Вам це вдається? У чому секрет?
— З медперсоналом треба працювати щодня. У кожного є свої обов’язки. Щоб людина чесно виконувала їх, має бути, насамперед, самодисципліна, самокритичність. Люди, які йдуть працювати у хірургію, мають іти за покликанням. Тільки тоді вони будуть чуйно ставитися до хворих. Всюди можна зробити укол, операцію, поставити крапельницю. Але якщо персонал потім не підійде, не запитає, не поцікавиться, пацієнт буде почуватися дискомфортно. У нас такого практично немає. Насамперед, нагляд веде палатний лікар, а також чергові лікарі, медсестри і нянечки. Якщо людині не подобається так працювати, вона надовго тут не затримається.
— Ваше відділення можна впевнено назвати комфортним. Зручні ліжка, сучасні тумбочки приємних кольорів, санвузли в палатах, холодильники в достатній кількості, нові пластикові вікна й двері, операційні, які приємно вражають навіть іноземних колег... Чи важко досягати такої обстановки і утримувати її?
— Останніми роками ми надаємо особливу увагу тому, щоб і лікарня, і відділення, і палати мали людський вигляд. Це неймовірно важко при тому фінансуванні, яке є. Але під лежачий камінь вода не тече. Вдається, якщо хочеться. Тону задає головний лікар лікарні Тарас Масляк. Завідувач відділення просто не може спокійно всидіти, коли довкола лікарні зручно облаштовують територію, утеплюють стіни, роблять красивий фасад, купують апаратуру. Пацієнти, які пройшли тут лікування, готові віддячувати. Зі свого боку, персонал гідно забезпечує дотримання санітарно-гігієнічних норм.
— Далеко не кожна лікарня так тісно співпрацює з закордонними лікарями. Для цього, очевидно, потрібен відповідний рівень.
— Не можна повноцінно працювати, не маючи живого контакту з іншими хірургами. Тому і до нас часто приїжджають колеги з-за кордону, і ми їздимо до них. Головний лікар дуже часто їздить і щоразу привозить нові знання, технології, ідеї. І нас усіх спонукає їх застосовувати. Коли ми оволодіємо новими інструментами і апаратурою, то намагаємося їх для себе закупити і застосовувати для лікування наших пацієнтів. Одне слово, готуємось до Євросоюзу.
Ми маємо можливість їздити на стажування закордон, слухати лекції, навіть онлайн. Побачивши медицину в Литві, Азербайджані, можу вже порівняти її з румунською, наприклад. Мавши навіть менші стартові можливості у час повалення комунізму, ніж українська, румунська медицина уже пішла вперед. Вона близька нам за ментальністю, тому ми можемо багато в неї перейняти. Зокрема в питаннях організації медицини, забезпеченні. І звісно, в наданні медичної допомоги.
До нас приїжджають американці, поляки, автстрійці, з якими ми обмінюємося досвідом техніки оперативних втручань, володінням інструментами й апаратурою. У нас налагоджене дійсно нормальне міжнародне спілкування. Завдяки цьому бачу, що наш рівень — достойний, не нижчий, ніж у гостей. І це, враховуючи те, що ми обходимося меншою кількістю інструментарію. Знаючи це, колеги-американці, які нещодавно тут побували і здійснили чимало операцій, привезли нам і інструменти, і апаратуру, яку ми й будемо вже використовувати.
— Наближається професійне свято — День медика. Які були б Ваші побажання колегам та навіть собі?
— Насамперед, здоров’я. Бо коли лікар здоровий і в хорошому настрої, він передає це пацієнтам. Друге — це терпіння. Буває, люди, особливо у стані хвороби, упереджено ставляться до лікарів. Але лікарям бажаю великої терпеливості. Колегам-хірургам бажаю просто хірургічного щастя.
