"Правда, впертий як гуцул, Михайлові ніколи не бракувало власної думки, але він завжди вислуховував та цінив думку Спогад про товариша опублікував у ”Закордонній газеті” відомий українець з діаспори США, президент Світового конгресу українців (1998–2008) Аскольд Лозинський.
— Михайло та я дружили. Ми запізналися через спільного друга, не потребували один одного для будь якої справи і ніколи не просили один одного ласки. Одначе, ми завжди відчували, що коли була би потреба, то один другому напевне допоможе. Це було внутрішнє відчуття бо не було конкретної потреби. Нас єднали також спільні батьківщини, Україна і Івано-Франківщина, хоч Михайло був гуцул, а я бойко з Ню Йорку по батьковій лінії. Правду кажучи, ми далеко більше не годилися ніж годилися, але все ж таки ми взаємно дружили, ми гостили один другого, ми дискутували, ми інколи сварилися, але ми завжди один одного взаємно поважали та відкрито кажучи любили, — йдеться у дописі.
За його словами, Михайло був кремезний, усміхнений, увічливий, завжди готовий стати у прислузі, знайомим і незнайомим.
— Це був Гуцул дійсно з великої букви не тільки за походженням, але і по натурі! Це була людина повна життя, задумів і планування як ці задуми впровадити в життя, — згадує Аскольд Лозинський. — Чи був він на даний час губернатором чи ні, усі вважали його вічним і незмінним губернатором Франківщини. У нього не було других претензій. Він був господарем своєї землі, де він родився, виростав, працював. Він служив народові, тобто допомагав своїм людям. Інколи ми дискутували по різних сторонах політики. Я йому говорив, що його зверхники далеко менш шляхетні ніж він.
Як людина він був щирим, відкритим, з серцем великим як його обійми, йдеться у поминальному слові.
— З ним не можна було просто поговорити, треба було запізнатися при столі по-нашому. Він був господарем кожного заходу де б він не був. Він людей зближував, включався у справи які були далекими для нього, тільки тому, що він бачив важливість справи і хотів допомогти. Допомагав в політиці, в мистецтві навіть у релігії. Влаштовував політичні зустрічі між людьми далекими один від другого для зближення та співпраці, допомагав робити кіно, ставити музеї, влаштовувати церкви в Україні та навіть у діаспорі. Його усмішка вдоволення від того, що робиться справа, була для нього насолодою. Та усмішка була така широка і здорова як, здавалося, його фізична особа.
— Прощавай Михайле! Побачимось знову напевне! Мабуть Господеві потрібно було господаря для якогось важливого діла вгорі. Тому Він покликав так передчасно тебе. Напевне на Франківщині ще буде багато губернаторів. Ніхто не є не замінимим. Але для мене залишиться в пам’яті один найголовніший губернатор. Це Гуцул з великої букви — правдивий господар Франківщини, — переконаний Аскольд Лозинський, «Михайлів друг з Америки».
