Чоловік потроху уже призвичаюється до українських традицій. Зізнівся, що навіть слухає наших виконавців | Фото: Репортер Тут він почувається як в Ірландії, найбільше йому подобаються люди, інформують ”Вікна” з посиланням на Репортер.
Найголовнішим у житті Джон вважає постійний рух та зростання.
”Подорожі у моєму житті — не випадковість. Я давно хотів подорожувати. І ось одного дня прокинувся і … А-А-ААААА! Я повинен їхати, я повинен подорожувати! Свої подорожі я розпочав не маючи багато заощаджень, це дає мені відчуття свободи та щастя. Спочатку я, разом зі своєю подругою Еллою, вирушив у Данію. Ця подорож не була спонтанною, оскільки ми поїхали на запрошення друзів. В Данії ми пробули 6 місяців. Це було чудово, там ми зустріли дуже хороших «комфортних» людей. Потім була Польща. Люди в Польщі надзвичайно закриті, все контролюється, все сплановано — така собі модель Німеччини. Мені бракувало свободи. Через пів року ми вирішили їхати далі. США, Канада, Іран, Іспанія, Туреччина, Румунія, Угорщина, Словаччина — там я вже побував”, — каже Джон.
”В Україні мені найперше подобаються люди, потім – люди, і ще раз – люди. Мені подобається, що українці багато жартують, будь-яку проблему вони готові перевести в жарт, люди завжди готові посміятися над своїм невдачами. Люди в Україні надзвичайно щирі та доброзичливі, розумні, інтелігентні. В Україні багата і цікава культура, в неї ці чудові люди вкладають своє розуміння світу, і це — прекрасно. Окрім того, тут дуже гарна природа”.
Чоловік потроху уже призвичаюється до українських традицій. Зізнівся, що навіть слухає наших виконавців та відвідав ще декілька міст.
”На Великдень я випікав паску, потім ходив до церкви її освячувати. А на Різдво — милуюся святковою ялинкою та насолоджуюсь мелодіями українських колядок”.
В Івано-Франківську Джон вчить людей англійської мови, чим і заробляє собі на життя.
У Франківську Стокс почуває себе як вдома.
”Тут я почуваю себе як в дома. Мій дім тут. Тут люди щирі, з відкритими серцями, креативним мисленням. Я живу кожним днем, насолоджуюсь кожною миттю, тут я почуваю себе як в дома. Кожних три місяці я змушений виїжджати, щоб перетнути кордон. Як тільки я опиняюся за межами країни, я відчуваю страшенний сум, мені хочеться назад. Попри нестримне бажання відкривати щось нове, я повертаюсь в Україну”, — каже чоловік.
