До міста він привіз свою нову книгу «Summa», написану у співавторстві з львівською журналісткою Євгенією Нестерович, інформують ”Вікна” з посиланням на Громадське ТБ.
Загалом разом із письменницею Іриною Цілик вони відвідають 25 українських міст. Іздрик назвав цей масштабний тур «Прощанням з Україною». Каже, вдруге навряд чи зважиться на таку довгу подорож.
У жовтому шалику, піджаку й затемнених окулярах. Щоб підписати книгу, підсовує її до самих очей. Юрко Іздрик погано бачить. Книжок через поганий зір читати вже не може. А нові міста сприймає радше рецепторами – на запах і доторк. Юрко Іздрик рідко залишає свій рідний Калуш. Каже, що ні за які печеньки з нього не поїде.
«Я ніколи раніше так далеко не подорожував і так надовго не покидав свого дому. У Черкасах абсолютно тепло, таке френдлі лампове відчуття. Як казала Земфіра: «Пока все нравится», – говорить Іздрик.
Іздрик показує обкладинку своєї нової книги «Summa» – абсолютно біла палітурка, на ній лише лапки. Це перша книжка Іздрика, створена у співавторстві з кимось. У цьому випадку з львівською журналісткою Євгенією Нестерович.
«По суті, це жанр довгого інтервʼю чи як це називається на Заході – лонгрід. Або як це влучно називають поляки – «іntervyu-rzekа», себто «інтервʼю-ріка». Проте це не просто запис розмови, роздрукований на папері. Це структурована в хитрий спосіб бесіда. Ідея полягала в тому, щоб зробити своєрідний довідник для тих, хто випадково потрапив на цю планету і не дуже розуміється, що коїться і як себе поводити. Тут є корисні поради. Якщо уявити собі інопланетянина, який вперше потрапив на Землю, тут він може прочитати про найфундаментальніші поняття. Тут є визначення, що таке Бог, що таке людина, що таке жінка, що таке чоловік, що таке психіка, що таке секс, любов. Багато-багато корисних речей. Задумана книжка і сконструйована таким чином, що її можна читати в транспорті, відкривати на будь-якій сторінці. Це на якості читання не повинно відбитися», – каже Юрко.
Черкаси до приїзду Іздрика готувалися довго й наполегливо. Студенти читали його вірші на вулицях, в маршрутках і на зупинках. Іздрик зізнався: таких речей не любить.
«Поезія – це ж не мило і не зубна паста, що з цим потрібно йти до споживача. Це така штука, яка вимагає, щоб її шукали. Людина сама повинна зробити певні зусилля над собою. Пройти бодай своє мінімальне індивідуальне дао, щоб бути готовим з тією поезією зустрітися. А коли їй це втуляють на зупинці, де її чекає транспорт, я думаю, це недоречно».
