У Львові з ініціативи Організації українських націоналістів було проголошено Акт відновлення української державності | Ф Його проголошення було логічним завершенням Української революції 1917–20-х рр. Відтак, це було швидше відновлення незалежності, аніж її проголошення. Це було продовження естафети державотворення. Це була важлива інформація для національної пам’яті наступним поколінням. І хоча ця чергова спроба українців заявити про власну державність відбувалася у вкрай несприятливих обставинах, вона вчергове засвідчила їхнє прагнення до власної незалежності, інформують ”Вікна”.
Акт відновлення української державності – декларація про відновлення української держави, проголошена Організацією українських націоналістів під проводом Степана Бандери у Львові 30 червня 1941 року. Документ складався з трьох пунктів. Пункт 1 проголошував відновлення української держави і закликав український народ боротися за суверенну владу на всіх національних землях. У пункті 2 йшлося про створення на західноукраїнських землях української влади, підпорядкованої майбутньому національному урядові в Києві. Пункт 3 містив запевнення, що самостійна Українська держава буде тісно співпрацювати з Німеччиною. Далі було оголошено список членів Державного правління – українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком.
Проголошення Акту схвально сприйняли провідні діячі українського політичного руху та українська спільнота. Зокрема, йому присвятив окрему відозву митрополит Андрей Шептицький. У наступні дні по всій Західній Україні активісти ОУН організували мітинги на підтримку Акту, створювали органи української місцевої влади.
Оскільки підготовка документа здійснювалася таємно, його проголошення стало для окупаційної німецької влади «громом серед ясного неба». Через кілька днів, після консультацій з Берліном, гестапо заарештовує Ярослава Стецька, Степана Бандеру й низку інших діячів. Після того як Бандера і Стецько відхилили вимоги німців про відкликання Акту, обоє опинилися у концтаборі Заксенгаузен (за 30 км від Берліна). Із 11 липня 1941 р. нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність українським організаціям, у тому числі маніфестації на підтримку Акту 30 червня. А вже в вересні німецька поліція безпеки провела масові арешти оунівців, за ґратами опинилися майже 2 тис. осіб.
Проте масові арешти не призвели до зневіри і припинення боротьби за незалежність України. У відповідь залишки керівництва ОУН(б) ухвалюють рішення про перехід в підпілля, активізацію антинімецької пропаганди й підготовку збройного повстання проти окупантів.
