Благодійники дали родині два інвалідні візки, але Руслан не хоче на них їздити | Фото: report.if.ua Всього у Боєчків четверо дітей: Андрій, Руслан, Василько, який зараз на навчанні в училищі, та донька Ірина. Вона ще донедавна жила з рідними, а зараз переїхала з чоловіком на Вінничину, вже мають донечку, інформують ”Вікна” з посиланням на Репортер.
Голови сімейства Володимира Боєчка нема вдома. Він лиш два тижні як влаштувався на роботу — на цементний завод. Дуже тому раді, бо після служби довго не міг знайти роботи.
А служив він у 128 бригаді. Призвали в лютому минулого року. Дружина розповідає, що стояв на біржі й саме там йому вручили повістку — мовляв, дітей хоч і багато, але всі вже дорослі, тож може йти служити. Пішов.
«Якраз у лютому мав бути рік служби, — розповідає Галина Боєчко. — Але в листопаді його комісували через те, що сталося з сином».
Жінка розповідає, що у серпні минулого року чоловік приїздив додому у першу відпустку. Побув десять днів і повернувся на війну, а буквально через два тижні вдома сталося страшне.
29 серпня Руслан їхав електричкою до бабці у Букачівці. Мати каже, син часто до неї їздив, допомагав. Як саме він потрапив під поїзд — не знає, пояснити не може. І Руслан не розказує, не може й не хоче згадувати.
За словами мами, Руслан ще встиг подзвонити двоюрідному братові та сказати, де він, що його переїхав поїзд, а далі відключився від болю. Брат знайшов його біля колії за телефоном. Просто дзвонив і слухав, де грає музика. Нікого з людей поруч не було.
Русланові повністю відрізало праву ногу, ліва ще ледь трималась, але в лікарні ампутували й ту. Права — до коліна, а ліва майже вся. Пролежав у Франківську в обласній лікарні більше місяця, а в листопаді йому знову робили операцію, бо скоротились м’язи і вилізла кістка — довелося її спилювати.
Благодійники дали родині два інвалідні візки, але Руслан не хоче на них їздити. Але Галина Боєчко каже, як потепліє, то буде десь виїздити.
Найболючіше цю трагедію переніс старший Боєчко — батько. Війна та біда з сином його сильно змінили. Рідні кажуть, став агресивний.
«Коли те сталося, ми подзвонили, але толком не казали, що сталося, — розповідає дружина. — Він якраз стояв в наряді».
Рани на ногах Руслана загоїлися, зараз рідні чекають на протезування. У травні хлопець знову має лягати в лікарню, бо групу дали тільки на рік.
