Історики, утім, знають її аж ніяк не християнські діяння — наприклад, витончену помсту древлянам за вбитого чоловіка — князя Ігоря. Правда, сталося це задовго до хрещення княгині і, в принципі, цілком відповідало тодішнім уявленням про правильну поведінку вірної і люблячої дружини. Зауважимо, що древляни приходили до Ольги, щоб посватати її за свого князя, але княгиня залишилася вірна пам’яті чоловіка і бажала й надалі правити державою одна, повідомляє прес-служба Собору Святих землі Української УПЦ Київського патріархату, передають ”Вікна”.
Незважаючи на складності, їй це вдалося. Згодом, провівши внутрішні реформи і налагодивши зв’язки з іншими державами, Ольга благополучно передала князівську владу їх з Ігорем синові Святославу, а сама «зайнялася собою», точніше, звернулася до пізнання істини. Щоб краще дізнатися про християнство, Ольга вирушила в найбільш християнську країну того часу - Візантію.
Візантійський імператор був зачарований красою і розумом 60-річної княгині і запропонував їй вийти за нього заміж. Відмовитися було неможна: це могло спричинити за собою розрив дипломатичних і торгових відносин Русі та Візантії, але й погоджуватися Ольга не хотіла. І, як і колись з древлянами, вирішила піти на хитрість. Перед весіллям вона попросила охрестити її (адже християнський імператор не міг узяти в дружини язичницю), причому хрещеним батьком був обраний сам Костянтин. Питання про шлюб виявився закритим: імператор не міг узяти в дружини власну хресну дочку. Залишається тільки здогадуватися, як міг імператор випустити з поля зору цей важливий догматичний момент.
Хрещення Ольги мало не тільки особисте, але й велике державне значення. Русь символічно стали вважати дочкою Візантії (адже і Ольга стала хрещеницею візантійського імператора), а це поклало початок більш тісним взаєминам держав. Багато людей, наслідуючи княгиню, прийняли християнство. Син Ольги Святослав, одначе, рішуче відмовився від хрещення, пояснивши, що воїни з його дружини, які вклонялися язичницьким богам, будуть сміятися і втратять повагу до князя, віруючого в розп’ятого Христа. Зате онук Ольги Володимир, зрештою, не тільки особисто навернувся до Спасителя Христа, а й охрестив Русь. І першопричина цього - відповідне виховання, дане йому бабусею Ольгою.
Княгиня померла 11 (24 н. ст.) липня 969 року, причастившись Святих Христових Таїн. На її прохання Святослав поховав матір за християнським звичаєм у київському храмі святителя Миколая. Тіло княгині залишалося нетлінним, і її онук Володимир переніс мощі святої в Десятинний храм Успіння Пресвятої Богородиці. Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги. Під час нападу татаро-монголів на Київ у 1240 році мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги; вони зберігалися там до XVIII ст. За наказом московського Святішого Синоду їх переховали, але на яке місце - наразі нікому невідомо.
