Зараз 25-річна Мар'яна знімається в кліпах, переводить на мову жестів мультики і фільми, проводить семінари, розроб Мар’яна Люханова з діагнозом двобічна глухота виросла в Калуші, в сім’ї, де батьки і молодший брат спілкувалися тільки на мові жестів. Мар’яна стикалася з нерозумінням і насмішками інших дітей, замикалася в собі, нудьгувала. А в шістнадцять років вирішила круто змінити своє життя. Поїхала до Києва, стала театральною актрисою, перекладачем і “королевою краси”. Правда, до всіх титулів потрібно додати “серед нечуючих”. Але це не применшує досягнень дівчини, пишуть ”Вікна”.
Зараз 25-річна Мар’яна знімається в кліпах, переводить на мову жестів мультики і фільми, проводить семінари, розробляє бізнес-проекти. А ще встигає поратися по господарству, ростить доньку і ходити в гори.
Титул “Нечуюча віце-міс світу” калушанка отримала, обійшовши сорок претенденток з інших країн. Перемога, зізнається, далася їй з другої спроби.
— Перший раз брала участь в конкурсі в 2007 році. Але тоді була не впевнена в собі, та до того ж передні зуби у мене стирчали, як у вампірчика. Пізніше вирівняла їх за допомогою брекетів, а гра на сцені театру «Райдуга» з часом допомогла мені відчувати себе впевнено. До того ж я схудла. Коли шістнадцятирічним дівчиськом переїхала до Києва, вміла готувати тільки макарони. Сиділа на них два роки, відростила “рятівний круг” на талії. Вступивши в естрадно-цирковий коледж, стала серйозно займатися акробатикою, і зайві кілограми пішли. У Чехії на конкурс “Нечуюча міс світу” я поїхала вже стрункою і підтягнутою. Фінал складався з “візитки”, творчого конкурсу (я танцювала танго з елементами акробатики) і дефіле - у звичайній сукні, в купальнику і в вечірньому вбранні. Найважче було репетирувати виходи, годинами стояти на сцені на підборах, відпрацьовувати одий і той же рух. Зате спілкування з іншими дівчатами виявилося дуже цікавим, — розповіла вона в інтерв’ю ”Фактам”.
За її словами, поганочуючі люди з різних країн майже завжди можуть зрозуміти один одного, тому що орієнтуються насамперед на міміку, погляд і настрій співрозмовника. Жестова мова дуже емоційна.
— В Ісландії та Новій Зеландії жестова мова визнана другою державною. Там поліцейські, лікарі, соціальні працівники та державні службовці розуміють нечуючих людей та можуть надати їм допомогу. В Україні ж, якщо глухому стане погано або його пограбують, він не зможе поскаржитися медику або поліцейському. Навіть «швидку» викликати не зможе! В принципі, така можливість теоретично існує, але для цього треба знати спеціальні коди, sms-паролі, які належить вводити, щоб до тебе додому приїхала бригада. А якщо у людини інсульт, серцевий напад, пологи, хіба вона зможе це зробити? Та й лікарі, що приїхали не допоможуть, тому що просто не зрозуміють, що у людини болить, — каже Мар’яна Люханова.
Саме тому благодійна організація «Відчуй», де вона працює, не тільки адаптує до звичайного життя діток зі слуховими імплантати і апаратами, а й навчає звичайних людей мові жестів. Калушанка займається з малюками творчістю — робить з ними вироби та аплікації, ліпить, іноді розважаючи їх «фокусами» тощо.
Мар’яна однаково добре володієте і голосом, і мовою жестів. Говорити її навчила бабуся. А двостороння глухота і їй, і молодшому брату передалися у спадок від батьків.
Зараз молода жінка ростить свою донечку Джулію. Вона народилася із хорошим слухом. Але мову жестів в свої три з половиною роки теж освоїла. Для неї обидва способи вираження думки звичні.
Крім конкурсів краси, вона граєте в театрі, працює в благодійному фонді, а недавно ще й почала вчити нечуючих людей бізнесу.
— Я написала перший у своєму житті бізнес-проект і отримала грант від організації «Активні громадяни» при Британській раді на проведення тренінгу «Без кордонів». Професійні менеджери, бізнесмени і маркетологи вчили нечуючих людей створювати і просувати соціальний бізнес. А я все п’ять днів тренінгу переводила їх лекції на мову жестів. Дуже втомилася, але була щаслива, що могла допомогти нечуючих хлопцям знайти своє місце в житті, — каже Мар’яна Люханова. — Я взагалі займаюся всім і відразу. Наприклад, кілька років тому чоловік захопив мене гірськими лижами. Потім я ґрунтовно взялася за сноуборд, стала займатися з інструктором. Минулої зими вирішила спробувати свої сили на Драгобраті, на чемпіонаті України серед нечуючих. Подолала трасу за 54 секунди, виконала всі завдання і отримала дві золоті медалі - в категорії «слалом» та «слалом гігант». Тепер хочу побити чоловічий рекорд - спуск за 36 секунд. Його, до речі, поставив мій чоловік.
Ми з Сашком любимо гори, ходимо в походи з наметами. Одного разу в Криму мало не загинули: хотіли обійти мис Айя і потрапити в Балаклаву, але на шляху виявився обрив і нам довелося повертатися. Ніч застала нас в горах, їжі і води вже не було. Ми лягли на голій скелі: сил на те, щоб ставити намет, вже не було. Я запитала Сашу: що буде, якщо з вершини зараз відпаде кам’яна брила і впаде прямо на нас? “Нічого страшного. Значить, помремо в один день », - віджартувався чоловік. На щастя, подорож закінчилася благополучно. Скоро я знову піду в гори - спочатку в Крим, потім в Карпати. Хочу провести відпустку на повну.
