У Чорному лісі вшанували 75-ту річницю від дня розстрілу польської інтелігенції. ФОТО

З нагоди вшанування пам’яті закатованої польської інтелігенції у Чорному лісі, неподалік обласного центру, відбулися поминальні заходи.
Переглядів: 281
Коли ще наприкінці ХХ століття туди прийшли меморіалівці та колишні мешканці Станиславова розкопувати це місце, жодного

Участь у них взяли заступник голови облдержадміністрації – керівник апарату Валерій Крецул, Генеральний Консул Республіки Польща у Львові Вєслав Мазур, Секретар Ради охорони пам’яті  боротьби і мучеництва Анджей Кшиштоф Кунерт, заступник голови обласної ради Сергій Басараб, Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків, представники родин загиблої польської інтелігенції, громадських організацій, інформують ”Вікна”.


У рамках відзначення 75 роковин від дня поховання присутні поклали квіти та вінки на могили закатованих жертв, а священнослужителі Прикарпаття відслужили поминальну панахиду.



Усього за роки Другої світової  війни на території Галичини від рук нацистів загинуло 875 тис. осіб. Серед них — люди різних національностей.


Розмірковуючи про трагічні події 75-річної давності Валерій Крецул зауважив, що двом народам – українському та польському, які століттями живуть поруч, немає що ділити між собою, їм потрібен мир і злагода.


«Між Прикарпаттям та воєводствами Республіки Польща, а також між містом Івано-Франківськом та польськими містами-побратимами налагоджені добрі економічні та культурні зв’язки, — підкреслив посадовець. — Можливостей для взаємовигідної, обопільної співпраці є надзвичайно багато. Тож, маємо надію, що стосунки двох сусідніх народів завжди будуть доброзичливими задля спільного європейського поступу».



«У серпні 1941-ого гауптштурмфюрер СС Ганс Крігер, який до цього часу провів розстріл польських професорів у Львові, зробив щось подібне в і нас, – розповідав раніше активіст товариства та один з ініціаторів відзначення цих урочистостей Віталій Чащин. – Спершу розстріляли євреїв, а згодом полякам казали, аби ті зголошувалися до комендатури, де із ними підписуватимуть угоди та надаватимуть працю. Отримавши таким чином сотні адрес, фашисти згодом ходили по домах та арештовували поляків. Ні в чому невинні люди сиділи у в’язниці на теперішній вулиці Сахарова. Звідтіля їх, роздягнених, вантажили у три машини та вивозили до Чорного лісу. Кільком нещасним вдалося втекти.


Так одну дівчину, доньку директора ліцею, якого ув’язнили раніше,  від куль своїм тілом захистила мати. Дівчина приїхала до батьків на канікули та заглянула у вічі смерті. Коли їх заарештували, мати сказала дитині, що зробить все, аби вона залишилася жити. Прошита автоматною чергою жінка впала і прикрила доньку. Цілий день напівжива від страху та жаху юнка пробула під мертвою мамою. А потім втекла до села Рибне, де її прихистила місцева родина. Їй дали одежу та можливість добратися до Львова. Згодом вона виїхала до Польщі. Опинилася у Вроцлаві. А після кількох десятків років повернулася на Прикарпаття, аби знайти тих, хто врятував їй життя. Інший молодик врятувався під час грози. Він дивом вистрибнув з машини, скотився у рів. Німці почали стріляти, але, на щастя, не влучили. І таких жахливих подробиць не бракує!


Коли ще наприкінці ХХ століття туди прийшли меморіалівці та колишні мешканці Станиславова розкопувати це місце, жодного знаку, що тут знаходяться могили, звісно, не було. Поросла  густою травою з великими кущами долина. На землі – мочари та нечистоти. Але крок за кроком – і робота тривала».