Коломийці їздили потягом швидше за харків’ян та киян | Фото: dzerkalo.media 1860-і рр. були знаковими для Галичини і зокрема для Коломиї, інформують ”Вікна” з посиланням на Дзеркало Коломиї.
У серпні 1866-го в Коломиї відбулася випробувальна їзда паротяга, а 1 вересня – офіційне відкриття залізниці Львів – Чернівці через Коломию.
У 1886 р. австрійська фірма збудувала залізничну колію Коломия – Слобода Рунґурська, якою ходив локальний потяг, або т. зв. льокалька. Того самого року для цього поклали міст на р. Пруті. 24 серпня 1886 р. з Коломиї відправився робочий потяг, а 1 вересня того самого року – і пасажирський.
У 1886 р. водночас відкрили залізничну гілку до с. Княждвір/Шепарівці. Вона відгалужувалася від маршруту Коломия – Слобода Рунґурська приблизно на місці теперішнього кільця, на вул. Карпатській у бік Шепарівців.
У 1899 р. відкрили залізничну гілку Делятин – Коломия – Стефанешти (тепер с. Степанівка Заставнівського р-ну Чернівецької обл.), яка зв’язала Закарпаття й Буковину.
Для обслуговування потягів у кін. ХІХ ст. створили паровозні майстерні. Безперечно, нова галузь потребувала кваліфікованих працівників. Такими в той період були насамперед австрійці, чехи, а згодом поляки, євреї і українці. Першими відомими місцевими залізничниками-українцями були Іван Юрчишин, який приїхав до Коломиї зі Львова, Володимир Кушнір та Володимир Кобринський, який зробив велику послугу наступним поколінням, заснувавши Музей Гуцульщини. А першим начальником станції Коломия був Ф. Льонхамп де Берс.
У період ЗУНР українці перебрали владу, а начальником станції Коломия призначили Володимира Кобринського. Це був перший українець – начальник залізничної станції м. Коломиї.
У 1925 р. на державній колії в Коломиї працювало приблизно 190 осіб, на 90% це були поляки. Українцям також пропонували роботу, але крім належної кваліфікації вимагали переписатися на поляків або ж перейти з греко-католиків на римо-католики. Начальником станції тоді був Максиміліян Геллер. З Коломиї до Львова щоденно курсувало 6 рейсів. Ходили потяги на Заліщики, Делятин, Чернівці, і, звичайно ж, їздила «льокалька» на Слободу Рунґурську.
Цікавим явищем того часу став експрес-потяг «Люкс-торпеда», який 1939 р. їздив за маршрутом Львів – Коломия через Ходорів. Відстань 195 км він долав за не цілих 2, 5 години.
У 1939 р. до Галичини прийшли більшовики і відразу ж перевели залізничну галузь на напіввійськову, наповнивши її військовими, енкаведистами, партійними функціонерами, запровадивши російську мову як офіційну мову залізниці. Почалися арешти польських, а потім українських залізничників, яких звинувачували в націоналізмі та антирадянській агітації.
На потребу вугільної промисловості у 1949 р. проклали залізничну верету від Сопова до Ковалівки, звідки вивозили вугілля. Рік 1967-й став також знаковим для залізничної історії Коломиї, адже тоді розібрали вітку Сопів – Ковалівка, зруйнували добротний столітній залізничний міст на Пруті та розібрали «льокальку». Відтепер середмістям уже не чмихав і не свистав потяг та не тряс давніми будинками.
У 1980-і, коли в СРСР встановилася соціальна стабільність, коломийська колія перетворилася на потужний залізничний осередок. Звідси курсували приміські електрички за давніми цісарськими маршрутами. У 1986 р. на Львівській залізниці відкрили потяг за маршрутом «Чернівці – Перемишль», який їздив через Коломию. Це був перший закордонний доступний пасажирським масам потяг у період СРСР.
Знаковим для станції Коломия став 2000-й рік. Тоді в Коломиї відбувався Х Міжнародний Гуцульський фестиваль, до якого відновили місто. Залізничники ж до ювілею капітально відреставрували вокзал.