Ілюстрація. У середині вересня в прикарпатських селах розпочинаються громадські чищення кукурудзи, так звані «лупі Як і на початку минулого століття, ці роботи відбуваються з музикою та піснями, а на завершення всіх чекає щедра подяка від господарів: танці та частування, інформують «Вікна».
На толоку сходяться переважно сполудня. Для цього багато буківнянців одягають народну ношу, ніхто не боїться забруднитися, бо традицію треба пошанувати. Перед ошатними селянськими господами, де відбуваються толоки біліють купи нещодавно зірваної кукурудзи, поруч - плетені з лози великі кошики, розповіла у соцмережі журналіст Сабіна Ружицька.
А тим часом зі сміхом і жартами молодички та дівчата сідають на ослінчики і почанають лупити кукурудзу. З великих і зернистих качанів плетуть довгі «коси», які потім господарі повісять у стодолі до наступної весни.
«Це на насіння, — розповідає один з ініціаторів відродження сільських громадських робіт, громадський активіст та етнограф з села Буківна Тлумацького району Роман Рибчин. — А маленькі кукурудзи та ті, що мають нерівні ряди зерен кидають у кошик. Їх також незабаром полущать, змелять на муку, з якої варитимуть кашу для корів та свиней. Ситнішої їжі годі й шукати».
Через півгодини кошики вже наповнені, а навколо «лупійниць» біліють гори шумилиння. Кілька чоловіків збирають його в мішки та носять до стодоли, адже це також неабияка смакота для худоби.
«Колись толоки були поширені в наших селах, — продовжує пан Рибчин — А тепер що? Буває, що люди й не знають, як сусіда звати. На щастя, в Буківні такого зроду-віку не було. Ми живемо дружно, адже село мале, та й без допомоги сусідів не проживеш». Бувало, що хтось хотів заплатити учасникам толоки, але брати гроші за громадські роботи вважається ледь не гріхом. З таким чоловіком чи жінкою в селі ніхто би й не вітався. Це все добровільно. Хочеш — іди, хочеш — вдома сиди».
Найбільше толоки потрібні для допомоги самотнім людям, які не можуть справитися з усім, що привезли з поля. А коли ще й урожай великий, то хоч сядь і плач. Ось так з давніх-давен і виникли громадські роботи, під час яких лущили кукурудзу і квасолю, молотили жито і пшеницю, перебирали картоплю, не говорячи вже про будівництво хат. А після «лупійних» толок для молоді відбуваються танці.
«Колись кожен господар наймав найкращих музик, щоб до ранку веселив його помічників, — мовить пан Роман. — Тепер такого немає, але музиканти все одно приходять на толоку, особливо на першу».
Звуки бубна, скрипки та сопілки значно пожвавлюють роботу. Хтось із чоловіків нагадує господарям, що варто би й «щось за драбину перекинути» (поїсти — авт.). Надворі з’являється великий дерев’яний стіл з наїдками. «Лупійники», завершивши роботу, беруться за частування. Люди жартують, згадують минулі часи та домовляються в кого лупитимуть кукурудзу наступного дня.
