“Ліхіє дев’яності” на книжкових полицях. Олег Криштопа представ книжку про Франківськ минулого століття

Журналіст, письменник, телеведучий з Івано-Франківська Олег Криштопа видав книжку про рідне місто. Вона має назву “Ліхіє дев’яності: Станіславський феномен”.
Книжку про лихі дев’яності в Івано-Франківську представили на Форумі видавців | Фото: galka.if.ua

Презентація двох нових примірників із серії “Ліхіє дев’яності” від видавництва “Темпора” відбулася 17 вересня під час Форуму видавців у Львові, інформують ”Вікна” з посиланням на Галку.



Олег Криштопа представляв свою книжку про Івано-Франківськ, Максим Беспалов – про Дніпропетровськ.


Мета цієї серії показати, як 90-ті роки минали у певному місті України. Раніше вже вийшли збірки текстів про Ужгород та Суми.


“Дев’яності – це феномен, культурний, культурологічний,  соціальний, психологічний”, – зауважив Олег Криштопа.


Автор книжки “Кузня кадрів Дніпропетровськ” Максим Беспалов вважає, що “дев’яності” – це  період від 1986-ого року, коли почався період Перебудови СРСР,  і до Помаранчевої революції. А для його рідного міста він закінчився 2016-ого, коли  стало називатися Дніпром. Беспалов  у своїй книзі розповідає про кар’єрний ріст відомих українських політиків, які походять з Дніпропетровська.


Олег Криштопа сказав, що співавторами його книжки можна вважати Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Богдана Скаврона, Івана Ципердюка та інших, які ділилися з ним своїми спогадами про 90-ті.


“Тут багато про письменників, але не лише про них. Йдеться і про бізнес, і про кримінал”, – зазначив Криштопа.


Найцікавішим персонажем книжки він назвав Джона Сідхартху – британця, колишнього в’язня, який потрапив до Івано-Франківська, якому тут сподобалося, і він возив до міста наркотики, влаштовував вечірки для бомжів. Чоловіка, схожого на цього героя, намальовано на обкладинці книжки.


Також на ілюстрації присутній вокзал, проте мав бути готель “Україна”, який тепер зветься “Надія”. Криштопа розповів, що саме цей заклад був постійним місцем зустрічей представників кримінальних угруповань. Однак художник Андрій Єрмоленко відмовився зображати готель через його нецікавий совковий вигляд.


У книжці також ідеться про  івано-франківських міських та обласних голів різних років, про побут мешканців та їхню участь у політичному житті, про розвиток місцевої преси, зокрема, про “канал, який працював краще за УТ1″. Розповідається про розвиток ресторанного бізнесу в місті та про ядерну зброю у Карпатах.