Віднайдено ікону було ще років 20 тому, але про те, чи вона чудотворна майже не говорилося | Фото: Анна-Сабіна Ружицька «Історія самої ікони своїми коріннями, можна сказати, сягає у дуже давні часи, — розповідає настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці, митрофорний проієрей Василь Гаврилюк.— Її написав сам Апостол Лука у Сіонській світлиці в Єрусалимі. В 66-67 роках, під час нападу римських військ під проводом Віспасіана і Тита, християни, тікаючи в містечко Пеллу, брали з собою святині. Узяли й цю ікону. У 326 році константинопольська цариця Єлена ходила в Єрусалим поклонитися святим місцям. Там вона виявила хрест Спасителя та отримала від цю ікону, яка ще не мала ніякої назви, в подарунок».
Із Константинополя у місто Белз ікону привіз засновник Львова, галицько-волинський князь Лев Данилович. Святиню віддали до місцевого замку, інформують «Вікна».
У неспокійні часи, коли на наші землі постійно нападали вороги, замок Белз, у якому вже хазяйнували поляки, оточилий татари. За словами отця Василя, уповаючи на допомогу Божої Матері, князь Владислав виніс святиню з церкви і поставив на міську стіну. На жаль, нападники пробили образ стрілою. Тому він назавжди зберіг сліди витікаючої крові. Але на татарське військо опустився сильний туман, вороги зняли облогу замку та відійшли. А Пресвята Діва прийшла у сні до князя Владислава та наказала йому перенести образ на Ясну Гору Ченстоховську. В 1352 році тут було засновано монастир, і переніс туди ікону. І донині оригінал образу зберігається в Польщі, в паулінському монастирі що в Ченстохові. Цю ікону називають Польською Королевою, розповідає журналіст Сабіна Ружицька.
Із образу Ченстоховської Богородиці змальовано 70 копій, які зараз є по всьому світі. Багато з них також чудотворні. Як потрапила одна з них у селище Гвіздець, наразі ніхто не знає. Зрештою, нічого дивного, бо в Гвіздці здавна мешкали поляки, євреї, вірмени. Ймовірно, хтось і привіз образ.
«Яким чином упродовж століть збереглася ікона у церкві, хто її переховував і рятував, відомо хіба лише одному Богові, — мовить поважний священик. — Так в страшні атеїстичні радянські часи ця ікона була надійно захована під інший образ»
Віднайдено ікону було ще років 20 тому, але про те, чи вона чудотворна майже не говорилося, адже проводилися ретельні дослідження.
«Гвіздецьку православну церкву київського патріархату відкрили однією з останніх на Коломийщині, наприкінці 1989 року, — продовжує отець Василь.
Перед її освяченням парафіяни прибирали в храмі: усе мили, протирали ікони, прикрашали стіни. Очевидно, на щастя, хтось з віруючих, необережно протираючи ікону, зрушив її і вона піднялась догори, а за нею відкрився інший образ, якого ніхто до того не бачив. Спочатку це було дивом, але згодом на цю ікону перестали звертати увагу, бо вона була дуже темною, тому майже неможливо було розглядіти її. Коли Василь Гаврилюк прийшов служити на гвіздецьку парафію, то одразу звернув увагу на цю ікону, бо виглядала вона якось дуже по-особливому.
«Проходячи біля неї, я відчував якийсь незрозумілий трепет і особливу благодать Божу, -— зізнається священик, який був свідком зцілень, крово і мироточення ікони.— А ще вона змінювала кольори. Минали роки,і мене мучила думка: що це за ікона, адже подібної я у місцевих храмах я не бачив».
Тоді священик почав шукати інформацію по архівах, проте надалі мовчав, бо надто вже багато різних псевдочуд трапляється. Та у 2010-ому році, у Світлий четвер, перед Великоднем, Ганна Кукурудз, у якої є син з особливими потребами — Назарій, допомогла священику відкрити таємницю. Пані Ганна попросила отця Василя відслужити у гвіздецькій церкві Службу Божу за відпущення гріхів її родини. А згодом випадково заглянула крізь прочинені двері у вівтар та сказала, що бачить дивний образ. Священик після цих слів почав ще скрупульозніше аналізувати всі факти, пов’язані з образом. Надалі згодом відбулося офіційне проголошення та прославлення чудотворної копії ікони. До Гвіздця ще почали приходити численні групи паломників. А сам отець Василь уклав акафіст до чудотворної копії та часто відправляє його у церкві. Ікону ж почали навіть називати Ченстоховсько-Гвіздецькою.
«Про якісь особливі чуда цієї копії я не дуже хотів би говорити, —мовить отець Василь, — адже чудо — в Божій благодаті, що сходить на кожного, хто вірить та молиться. Проте скажу, що тут багато людей зцілюються від своїх недуг та отримують сімейні примирення. Саме селище захищене від вітрів, повеней. А хто хоч раз побуває у нашому старовинному храмі, переробленому і перенесеному з центру Гвіздця на місце де колись, за переказами, в середині 18 століття, був Іллінський монастир, той хоче знову сюди повернутись».
