Традиція жила століттями, але в радянські час забулася | Фото: Анна-Сабіна Ружицька
«Дівчина, як пава», — кажуть, дивлячись на неймовірно красивих юнок у великих вінках, прикрашених павиним пір’ям, передають “Вікна”.
«Історія цих вінків має кілька століть,—розповідає Світлана Кобилянська, керівник місцевого народного аматорського танцювального колективу «Тайстра» та майстриня, яка їх виготовляє .— Старожили розповідають, що в давнину жив у селі дуже добрий пан, який шанував людей, які працювали на нього. На подвір’ї у пана було багато різних екзотичних птахів, а найбільше—павичів. І коли в селі було весілля, то воронський дідич дарував нареченій павині пір’я».
Традиція жила століттями, але в радянські час забулася. Та нещодавно пані Кобилянська, роздивляючись старі світлини, на яких стояли щасливі прапрабабусі нинішніх наречених, вирішила відродити весільні вінки. Зробити сам вінок було просто: на картонну основу наклеюються 3-5 шарів різноманітних квіток, зроблених із кольорового поролону, позлітки, бісеру та леліток. За словами пані Світлани, кожен шар символізує світ — від підземного царства — до небес. Вершиною всьому є божественна краса — павині пір’я. Тобто за стародавньою символікою, наречена уподібнювалася до крилатої красуні-богині, розповіла у соцмережі журналіст Сабіна Ружицька.
Оригінальний виріб понад півметра заввишки, важить близько кілограма. На кожен вінок треба 50-60 павиних пір’їн. Коштує така краса близько тисячі гривень. Проте постало питання, де взяти скільки павиного пір’я. І місцеві господарі взялися вишукувати та купляти дивовижних пташок і утримувати їх у господарствах.
«Виявилося, що робити це вже й не так складно,— розповідає Володимир Петрик, громадський діяч та добрий господар, на подвір’ї якого поважно розгулюють заморські птахи. — Вони із задоволенням «простою» їжею ласують. Зате розмножуються неохоче. Самка несеться у дворічному віці, а самець може стати «батьком» лише в три роки. Але матусі із пав також ніякі. Бо ж красуні, яке там материнство та висиджування? Тому часто павині яйця підкладають під квочок».
Уже у три-чотиритижневому віці маленькі павенята стають дуже спритними. За ними треба добре стежити, бо ж бігають і в город, і злетіти на дерево можуть і навіть в хаті заховатися,а потім вночі так кричати, що й сусідів розбудити. Підрісши, птахи розпочинають літати, люблять ночувати на деревах.
«Тому, аби таке дороге пернате щастя двір не покинуло, краще тримати їх у вольєрі, — радить воронський газда.— Ще можна пір’я летунам обрізати, але на таку красу рука не підніметься».
Годує чоловік пшеничним, кукурудзяним та соняшниковим зерном, сухим комбікормом. Улітку вони здебільшого ласують травою, полюють на слимаків та черв’яків. Узимку можуть поклювати сухе листя кропиви, кульбаби. До речі, в холодну пору птахів варто годувати ситніше. Смаколиками для птахів є свіжий домашній сир. До того, хто їх годує, павичі якнайбільше прив’язуються, бігають за ногами, неначе кури. А ще ці птахи — чудові охоронці та барометри. Побачивши чужу людину, собаку або кішку, самець, як правило, починає «голосити». Кричать птахи і перед зміною погоди, ніби відчуваючи, що ось-ось поллється з неба, крила та хвости намокнуть, а вони на весільні вінки згодяться, тому псувати красу не варто.
