Випасання овець у горах обійдеться господарям у 200 грн на рік. Чоловік 15 років пасе вівці. Зараз має стадо на 360 голів, інформують ”Вікна” з посиланням на gazeta.ua.
”Раніше і по 500 голів пасли. Тепер мале стадо. Разом із вівцями пасу кіз, — розповідає чоловік дорогою в гори. — Влітку стадо випасаю на самому вершечку гори, доки там є трава. З настанням холодів спускаюся нижче. В листопаді стадо розбирають на зимівлю господарі овець”.
Опівдні двоє пастухів допомагають зігнати овець на обідню дійку. Майже на кожній тварині одягнутий спеціальний дзвіночок, аби вона не губилася. Коли вівці сходяться до загорожі, в горах лунає неймовірний передзвін.
”В кожного господаря різна кількість овець. Усіх знаю в обличчя. Знаю котра доїться, а котра вже ні, — додає Іван. Він з відром вмощується біля загорожі. Доїть овець з напарником Михайлом. — Зараз молока небагато. З вівці по 150 до 200 грамів. З кози трохи більше. Весною кількість молока зростає. За рік маю віддати за кожну вівцю 48 літрів молока або 12 кілограмів бринзи”.
Овече молоко чоловік проціджує та додає до нього спеціальний фермент, який згущує молоко у сир. Зізнається, що все натуральне. Фермент для сиру робить із сушених шлунків новонароджених овець чи телят. За 20 хв молоко стає густе, схоже на желе. Його вівчар вимішує та формує сирний колобок, далі підвішує на кілку, аби стікала зайва вода. Із сироватки, що залишилася, ставить варити вурду.
”Цей сир — найжирніший і найкорисніший. Може зберігатися півроку, — каже вівчар, постійно помішуючи сироватку на вогнищі. — Йому не можна дати закипіти, треба аби варився поступово, тому щойно починає кипіти, доливаю воду. Його їдять як окрему страву, але виходить небагато”.
Торік Іван мав школу вівчарства. Сюди приходили туристи, вчилися готувати сири та доїти овець.
”Цьогоріч від школи відмовився. На туристів йде багато часу, а зиску мало”.
Сири він продає туристам. Літрова банка засоленої бринзи коштує 120 грн. Кілограм несоленої бринзи — 60 грн.
”Попит є весь рік. Тримаю 50 овець. Із них і живу”, — каже Іван.
