Параска Плитка-Горицвіт — гуцульська художниця, етнограф, народна філософиня, знайома загалу завдяки своїм книгам та картинам, але зовсім недавно виявилося, що мисткиня залишила по собі ще й величезний фотоархів, інформують ”Вікна”.
Виставка триватиме в період з 10 до 28 листопада. В рамках виставки 12 листопада о 13:00 відбудеться показ фільму про Параску. Одразу ж після нього, о 14:00, проходитиме майстер-клас “Фото на пам’ять. Створення і збереження власного фотоархіву”.
”Восени 2015 року група ентузіастів з Києва знайшла у Паращиній хаті в Криворівні коробку з плівками. Через невідповідні умови зберігання плівки зазнали значних пошкоджень; зараз тривають роботи з реставрації та консервації матеріалів, щоб можна було продовжити працювати з ними”, — розповідають організатори.
За їхніми солвами, “Портрет місця і часу” — це лише крихітна частиною доробку Плитки-Горицвіт, адже вона була неофіційним сільським фотографом майже 30 років. Самостійно освоївши весь фотопроцес, Параска ретельно фіксувала довколишню реальність: карпатські краєвиди, гуцульський побут, церковні та народні ритуали, портретувала місцевих мешканців та гостей села Криворівня.
За приблизними підрахунками фотоархів Параски Плитки-Горицвіт налічує понад 4000 світлин, тож справжнє дослідження цієї грані Парасчиного таланту ще попереду.
Параска Плитка-Горицвіт — гуцульська художниця, письменниця, народний філософ, етнограф, фотограф. Типова представниця народного наївного мистецтва, яку називають «Гомером Гуцульщини».
Народилася в сім’ї коваля Штефана та вишивальниці Анни Плитких. Параска закінчила лише 4 класи школи, але завдяки батькові знала мови. У 1943 році самотужки дісталася до Німеччини, щоби вступити до університету, та замість навчання, потрапила на службу в німецьку родину, де потерпала від принижень. Повернувшись до Криворівні, долучилася до національно-визвольного руху, стала зв’язковою УПА (псевдонім — Ластівка). Після арешту 10 років провела в таборах. Після амністії оселилася у батьківській кузні в Криворівні. Спершу активно включилася у громадське життя, але згодом через драму в особистому житті, поступово усамітнилася для виконання даної ще в ув’язненні обітниці — славити Мир Божий на землі. З того часу вела аскетичний спосіб життя. Жила з того, що приносили односельці. Останні роки прожила в злиднях, майже втративши зір. Похована в селі Криворівня.
