Калушанин Микола Пукіш отримав звання Заслуженого тренера України

Цього року міністр молоді та спорту Ігор Жданов присвоїв звання заслуженого тренера України Миколі Пукішу — за підготовку спортсменів високого класу з олімпійських видів спорту.
Переглядів: 643
Тетяна Кіт із першим тренером Миколою Пукішом та медаллю чемпіонату світу | Фото: Архів "Вікон"

Для Миколи Пукіша присвоєння цього звання якоюсь несподіванкою не стало, бо, як зізнався, мав його отримати значно раніше, інформують ”Вікна” з посиланням на sport.if.uа.


”Заслуженим тренером України я мав стати ще в 2015 році, коли мій вихованець Андрій Свирид у віці 19 років здобув срібну медаль чемпіонату Європи з вільної боротьби серед молоді до 23 років. Потім у вересні минулого року в американському Лас-Вегасі моя вихованка Тетяна Кіт стала бронзовою призеркою чемпіонату світу з вільної боротьби серед жінок. За це досягнення теж регламентовано присвоїти звання заслуженого тренера. Але я його нарешті отримав лише після того, як у березні і квітні цього року знову ж таки Тетяна здобула дві медалі на чемпіонатах Європи: срібну — в Латвії, де змагалися дорослі, і золоту — в Болгарії серед спортсменів до 23 років”.


Микола Пукіш пригадує,що прийшов у спорт ще у далекому 1972 року, коли йому було 13 років. Згодом здобув першість на чемпіонаті області з вільної боротьби у ваговій категорії 35 кг.


”Перший раз я переступив поріг колишнього спорткомплексу “Будівельник” у грудні 1972 року. Прийшов сюди не сам, а з деякими своїми друзями, однокласниками. Тоді мені було 13 років, а тренером з вільної боротьби там працював Олександр Лейдерман. Він набирав групу дітей, щоб займатися з ними, та разом з іншими залишив у ній і мене. Перше офіційне заняття з вільної боротьби в цього тренера відбулось 21 березня 1973 року, й відтоді я насправді серйозно захопився цим видом спорту. Вже буквально через два місяці інтенсивних тренувань поїхав з Олександром Лейдерманом на першість області й посів на цих змаганнях перше місце у ваговій категорії до 35 кг. Потім були перемоги й на багатьох інших змаганнях і турнірах. А норматив майстра спорту СРСР я виконав у грудні 1977 року — в Івано-Франківську на всесоюзному турнірі з вільної боротьби, присвяченому пам’яті двічі Героя Радянського Союзу Сидора Ковпака. Я посів третє місце у ваговій категорії до 57 кг”, — пригадує тренер.


Потім була служба в армії, після якої Пукіш зразу ж повертається у спорт.


”Відразу прийшов у “Будівельник” на тренування. Але тут вже не було ні мого тренера Олександра Лейдермана, ні іншого тренера Анатолія Турлея. Обидва працювали в Івано-Франківську. В “Будівельнику” ж працював тренером з вільної боротьби тільки Володимир Плахта. Тож директор закладу Любомир Олійник запропонував і мені бути тренером, хоча знав, що не маю навіть диплома про середню спеціальну освіту. І я погодився, але лише тоді, коли переконав, що в той час звання майстер спорту прирівнювалося до здобутої освіти в середньому спеціальному закладі. Працюючи тренером, я також навчався у Львівському державному інституті фізкультури, а також водночас ще якийсь час виступав на обласних і всеукраїнських змаганнях. Але згодом переконався, що працювати в такому режимі мені не вистачає ні часу, ні сил. Тож довелось самому боротьбу облишити. Після завершення інституту продовжував працювати тренером, а в 2013 році став директором ДЮСШ “Сокіл”“, — розповідає Микола Пукіш.


За словами Миколи Пукіша поєднувати директорську й тренерську роботу йому легко, оскільки з ним працює надійний і дружний колектив, який відповідально працює й дбає про імідж закладу. На питання щодо своїх тренерських здобутків відповідає доволі скромно:


”Мої здобутки скромні, бо я ще не підготував жодного заслуженого майстра спорту України. А серед інших — є два майстри спорту України міжнародного класу (Андрій Свирид і Тетяна Кіт) та більше десятка майстрів спорту. Це, зокрема, Володимир Плаксій, Павло Черкес, Володимир Черкес, Валерій Толокнєєв, Олександр Пукіш, Оксана Яремків, Мар’яна Безрука, Наталія Безрука, Оксана Тімашова, Квятослав Кіт та інші”, — каже тренер.