Дружина викупила чоловіка з полону бойовиків за 6 000 доларів ”Я родом із Стрия, а коли познайомився з дружиною, переїхав на її запрошення на Луганщину. Якраз розпочиналася початкова стадія війни”, — згадує події дворічної давності.
Чоловік є членом Конгресу українських націоналістів. Все життя брав активну учать у громадсько-політичному житті на Львівщині, інформує gazeta.ua.
”Мій батько служив у дивізії СС “Галиччина” й відсидів 15 років у таборах. Коли мені було 4 роки, нас із матір’ю вивезли до Сибіру в Іркутську область, де ми пробули 30 років без права повернення у три області - Львівську, Івано-Франківську й Тернопільську”, — не стримує сліз чоловік.
”На щастя, батько повернувся з таборів 1978 року, але без реабілітації. Я повернувся пізніше - 1981-го. І на Стрийщині розпочав свою боротьбу - вступив до лав Конгресу українських націоналістів. Разом із районною організацією “Меморіал” ми зайнялись розкопками закатованих у Стрийській в’язниці наприкінці 1930-х. 1992 року нам вдалося викопати 265 замордованих НКВДистами людей. Пошукова робота також проходила і на місцевих кладовищах, знайшли понад 50 замордованих людей, похованих родичами. Там зараз стоїть капличка жертвам сталінських репресій. На території тюрми звели невеличкий меморіал, який освятили 12 священників. Народу було багато”, — згадує Владислав.
У полон до бойовиків потрапив за наводкою сусідів по вулиці. Через два місяці викупила дружина Ольга.
”Вони розраховували, що Оля заплатить за мене викуп. Я обійшовся у 6 тисяч доларів. Пенсія в дружини маленька, тому продала все своє золото. Вона в мене взагалі дуже запаслива жінка, завжди щось відкладала”.
У полоні до чоловіка ставились, як і до всіх, — застосовували силу й морально пригнічували.
”Били, незважаючи на мій поважний вік. Мене допитував 22-річний хлопець. “Дед, а тебя-то что?” - допитувався він через мою проукраїнську позицію. Пояснив, що я не військовий. “Сделаем из тебя живой щит или отправим на позиции мешки с песком таскать”, — додав другий. Я сказав, що помру, але допомагати не буду.”
З полону чоловіка витягли через два місяці. Ходив в усі можливі організації, щоб хоч якось потрапити на передову. Влітку 2016-го добровольцем пішов на війну.
”Тут стою за вільну нашу Україну. Ми ніколи не могли подумати, що цей кацапський ворог міг би на нас напасти. Зважаючи на вік, маю трохи негаразди, але, думаю, пройде. Я буду до самого кінця, доки Україна не буде вільна. Ми їх не запрошували, вони прийшли на нашу землю. Доки я живий і в мені калатає серце, буду битися тут у Мар’їнці до смерті”, — каже Владислав.
