Великомучениця Катерина здавна шанована в Україні. Уже в Київській Русі за Ярослава Мудрого було збудовано храм святої К Катерина була донькою правителя єгипетського міста Александрії, дуже вродливою, високоосвіченою і багатою. До неї сваталось безліч женихів, родовитих і заможних, але дівчина не бачила серед них достойного нареченого, інформують ”Вікна”.
Мати, яка таємно була християнкою, відвела доньку до святого мужа, відлюдника. Розповідь ченця запалила серце дівчини вірою в Христа. Монах охрестив її, давши ім’я Катерина (з грецької – чиста, непорочна). Після прийняття християнської віри у дівчини сталось видіння, як Христос на знак духовних заручин вручає їй перстень. Так свята склала Богові обітницю чистоти і стала Нареченою Христа.
Коли імператор Максиміан, запеклий ворог християнства, наказав принести жертву язичницьким богам, свята Катерина відмовилась і цим засвідчила свою віру у Триєдиного Бога. Не піддалась вона на вмовляння правителя, легко перемогла у суперечці тогочасних мудреців і філософів, навернувши своїм гострим розумом багатьох із них у християнство. Тоді святу Катерину піддали жорстоким катуванням – але, за переданням, ангел зцілив її рани, а знаряддя для тортур розлетілись на друзки. Страждання великомучениці навернули до Христової віри багатьох язичників, які споглядали її страшні муки.
Розгніваний правитель наказав стратити святу Катерину, відрубавши їй мечем голову.
Великомучениця гідно прийняла кару і сама підставила голову під меч ката. Передання розповідає, що із рани святої замість крові витекло молоко. Сталося це у 305–307, найпізніше – у 313 році.
Мощі святої Катерини до сьогодні спочивають в монастирі її імені на горі Синай у Єгипті, місці численних паломництв. Там також знаходиться бібліотека із старовинними сувоями, манускриптами, стародруками та церковними раритетами. У західній традиції святу Катерину вважають покровителькою освічених людей, вчителів та науковців.
У давнину у ніч на Катерини (з 6 на 7 грудня) дівчата на долю ворожили.
Зокрема зрізали гілки вишні чи сливи (бажано було вкрасти у чужому саду) і ставили їх у воду або горщик із землею на покуті під іконами, а інколи на підвіконня під сонячне проміння, інформують ”Вікна”.
Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року (свята Василія), це обіцяло скорий шлюб. У такий же спосіб ворожили про здоров’я або смерть у наступному році: скільки галузок засохне — стільки членів родини помре.
З вечорницями на Катерини пов’язаний ще один своєрідний звичай. Зібравшись у хаті однієї з дівчат, юнки варили кашу з пшона і маку та по черзі вилазили на ворота, вигукуючи:
“Доле, доле, ходи до нас вечеряти!..”.
Подекуди замість долі закликали судженого. Бувало, що при цьому стукали макогоном по воротах. Прислуховувалися: звідки загавкав пес, туди й заміж піде.
З приходом Катерини чекали лютих морозів. Тож казали:
— На Святу Катерину ховайся під перину.
— Катерина по воді, то Різдво по льоді.
— Як на Катерини холодно, то буде голодно.
