Про це Андрій Воробей розповів у соцмережі, інформують “Вікна”.
”В Карпатах завжди файно. Все вічно магічно. Літом і в студену пору. Чи внизу, чи коли йдеш в гору..В ружний час файно по-ружному. І відпочивається там по-дружньому. Гори своїми могутніми хребтами впираються в небеса. Хмари труться об верхівки смерек і срібна стружка снігової пудри посипає наш край. З снігом опускається якась магія, яка робить цю пору особливою. Деколи в повітрі царює така глибока тиша, що затаївши подих, можна почути, як десь через кілометри таємничих лісів, на лапи новонародженої Карпатами дитинки-смереки сіла маленька сніжинка. А іноді засвистять гори вітрами, зірвуть свіжий сніг з вершин дерев і несуть з гір його вниз. Додолу. Розриваючи там на своєму шляху сірі локони диму, які тягнуться з димоходів затишних дерев’янних доміків”, – пише Андрій Воробей.
За час відпочинку встиг з друзями побувати у справжній карпатській бані.
”Банька гріє тут особливим теплом. Не таким як баня в місті. Тут прогрієшся не тільки до кісток, а глибше. До глибин душі. А віник дубовий в руках вмілих творить чудеса цілительства. Потім розжарене гуцульське плем’я висипається з бані і розбігаючись врізнобіч хаотично пірнає в сніг. Радісні вигуки друзів прорізають морозяну тишу. І через короткий час знову забігають всі назад. А ранками, після сну, ми йшли будити себе в гірську кришталево-прозору річку. Навколо тільки сяюча чистота снігів, друзі і гарячого чаю кружки та смереки-подружки”, – розповідає Воробей.
А вечори відпочивальники проводили в колі друзів, співаючи пісні під гітару.
”Вечорами ми розряжені від будь-якого негативу відновлювальними силами природніх стихій і ними ж заряжені абсолютним добром, сиділи в кругу друзів. Струни гітари вуйка Олекси заставляли мінятись наші обличчя в залежності, як мінявся репертуар. Щось щипало за совість, а щось веселило.В ті чарівні дні одна з Карпатських долин зібрала багато людей, які були з різних частин України. Нас об’єднала гостинність Карпат і дружба”, – йдеться у дописі.