Побажання на Василія завжди виконуються речитативом Загалом, засівання, посівання, посипання — давньослов’янський новорічний звичай. У часи минулі, у перший день Нового Року, дорослі й діти, як правило, чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров’я, добробуту, щедрого врожаю, інформують ”Вікна”.
Побажання завжди виконуються речитативом, наприклад:
Сійся-родися, жито й пшениця,
Всяка пашниця.
Зверху колосиста,
зісподу корениста,
У стеблі міцна...
Будьте здорові!
І, звісно, дійство завершується привітанням з Новим Роком та традиційним: “Христос Рождається!”.
Василів і Василин віншували й вітали додатково.
Посівальників, що ходили невеличкими гуртами, приймали як бажаних гостей, садовили за стіл, “щоб все добре сідало” або “щоб свати сідали” (це — в кого дівчина на виданні).
Нерідко малі хлопці наслідували квоктання курей (зокрема, квочки), а їх, жартуючи, смикали за чуба або за вуха, “щоб курчата були чубаті, вухаті та волохаті”. У деяких етнографічних регіонах України перший посівальник (засівальник) повинен був обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від Різдва. Цим снопом міг бути й дідух.
Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали посівальників яблуками, бубликами, пиріжками та іншими ласощами, дітям давали цукерки, винагороджували копійчинами. Зерно, що вони розкидали по хаті, господиня збирала і давала курам, “щоб краще неслися”.
