Спогади про Віталія Сенюка у соцмережі Facebook опублікував волонтер Ян Осока, якого цитують ”Вікна”.
Віталій Дмитрович Сенюк народився 08.07.1971 року у селі Острівець Городенківського району Івано-Франківської області. Спочатку проживав у селі, підлітком поїхав навчатися до війського училища, а вже коли став військовослужбовцем, постійно з сім’єю переїзжджав з місця на місце, куди кидала його доля (Чортків, Коломия, Івано-Франківськ).
Закінчив Ачинське військово-авіаційне технічне училище за фахом “старший технік літаків”. Спочатку був у званні старшого лейтенанта, потім — капітана, нагороджений нагрудною медаллю за зразкову службу.
”Віталій Дмитрович дуже любив своїх дітей, а у їхньому вихованні була присутня крапелька військового духу, тато вчив їх порядку та дисципліні, релігійності та вмінню любити та прощати.
Любив відпочинок із сім’єю, подорожі, тварин, полювання, а також риболовлю, він ніколи не сидів на місці, захоплювався кованою справою, зараз у Острівцях є його робота — велика кована брама, зроблена його золотими руками, що не цуралися будь-якої роботи.
Дуже добрий, завжди більше допоможе комусь, аніж собі, надзвичайно життєрадісний, він радів всьому, що у нього є, всім говорив, що у нього найкраща сім’я, діти і життя, хоча жити у сім’ї військових — це не завжди весело і добре, були часи, коли навіть на хліб не було грошей”, — пише волонтер.
Не дивлячись на те, що після 20 років служби, Віталій Сенюк був на пенсії, переніс операцію на спинному мозку і міг нікуди не йти, він записався добровольцем у 2014 році, коли в його країну завітала війна.
“Сидіти в штабі — то було не його. Це була надзвичайно сильна духом Людина, зразковий офіцер та командир, йшов туди, де гаряче, разом із простими солдатами, підміняв їх, допомагав, захищав, адже знав, що у нього є молодий син, такий, як і вони, ці солдати, він просто був батьком їм всім. У нього було велике серце, люди не бачили, щоб він конфліктував з кимось.
Капітан, начальник розвідки батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.
За 3 роки війни Віталій Дмитрович пройшов багато пекельних місць, але завжди пліч-о-пліч з побратимами зустрічав небезпеку та не ховався. Він казав, що синдром війни затягнув його з головою, і він буде там до самої нашої перемоги”, — пише Ян Осока.
Нагадаємо, військовий загинув 14 січня близько 15.00 в районі села Новоолександрівка Попаснянського району Луганської області внаслідок прямого попадання протитанкової керованої ракети в автівку, в якій він їхав. Смерть була миттєвою.
Орієнтовно завтра тіло капітана мають привезти додому, поховають Героя 19 січня на Алеї Слави поблизу села Черніїв. У нього залишились батьки, дружина, молодший брат та троє дітей.
