Восьмирічний хлопчик із сиротинця на Прикарпатті знайшов маму своєї мрії і тепер мріє про братиків. ВІДЕО

Восьмирічний львів’янин з сиротинця знайшов маму своєї мрії. Вже чотири роки, як вони живуть щасливою сім’єю в Івано-Франківську.

Артемкове життя до чотирьох років ― це дитячі будинки Львова, бо мама-зозуля його покинула. Однак все змінила любов іншої жінки. Чотири роки тому мешканка Івано-Франківська Оксана Андрейчук прийняла малюка до своєї домівки. Тепер щасливий синочок не лише називає її мамою, а й зізнається: саме про неї мріяв там, у стінах сиротинців, інфомує ZAXID.NET, передають ”Вікна”.


«Чотири роки тому це був такий маленький, голубоокий, худенький хлопчик, який гарно розказував віршики про святого Миколая, такий активний, шустрий. Сподобався він мені», ― розповіла мама-опікун Оксана Андрейчук.


Серце не давало спокою, і вже за кілька місяців жінка приїхала по малюка до Львова.


І от минуло чотири роки. Вони мешкають у Івано-Франківську. Як і щодня, пані Оксана забирає свого Артемчика вже зі школи-садочка. Він третьокласник.


«Я обожнюю читання! Дуже! Книжки, енциклопедії. Найбільше про тварин», ― поділився емоціями Артем.


«Графік у нас дуже насичений, ритмічний, активний», ― додала мама-опікун.


Вони щодня прокидаються о 6:30. Мама на роботу, в аптеку, син в цей час у школі. Там Артем займається танцями, ходить в гурток виробів з природних матеріалів. А ввечері разом за руку йдуть до рідної домівки. І обов’язково їхній шлях через дитячий майданчик: саме з каруселями у малюка найщасливіші спогади.


«Якось ми були на сусідських гойдалках! Мама так мене розколисала, що я аж сміявся від радості! Трохи страшно було, але я закрив очі і уявив, що я в спокої, бо боюся висоти дуже», — каже хлопчик.


Після смерті свого рідного сина пані Оксана шукала Артемчика два роки. Дуже хотіла взяти когось під опіку, аби хата таки була повна дитячого щебету.


Після дитбудинку Артемко прийшов в її життя з частими застудами, рахітом. Та масажі, логопед, лор поправили малюку самопочуття.


«Я мрію стати мандрівником. Бути вчителем географії, знаю всю географію. Помандрую у джунглі, в Індію, в пустелю. У джунглях багато рослин, тварин дивних. У пустелі так само є лисиця, молох, верблюди», ― пояснив Артем.


Хлопчик знає всі материки, столиці країн. Про життя у сиротинцях Артемчик пам’ятає, однак не часто згадує: «Пам’ятаю, як ми гуляли, як спали, як гралися. Як ми там викидали старі іграшки. Ах, мені так шкода було того тигрика. Пам’ятаю досі, як там викинули того тигрика. Бо він був старим… А він ж був моїм улюбленим…».


Малюк каже, що тепер має все. Хіба би ще хотів старшого та молодшого братика.


«Я маму дуже люблю! Вона мила для мене. Купує мені все, коли я чемний. Я саме про таку мріяв! Я щасливий!», ― додав Артем.


«І я почуваю себе щасливою мамою!», ― впевнено додала мама.