Калуськими варениками смакували військові у Гірському та Золотому. ФОТО

Упродовж кількох тижнів калушани ліпили вареники та збирали «гуманітарну» допомогу на Схід. Для військових зібрали не тільки харчі, але й одяг та інструменти. А вже за результатами поїздки стало зрозуміло, що українські військові найбільше потребують будівельного обладнання, адже бліндажі катастрофічно затоплює талими водами.
| Фото: Олега Савки

Упродовж кількох тижнів Калуш масово ліпив вареники для військових АТО. До імпровізованої акції долучилися парафіяни УГКЦ Калуського деканату, Калуська спецшкола-інтернат, ЗОШ №11, студенти Калуського політехнічного коледжу, громада Підгірок — всіх не злічити, інформують ”Вікна”.


Вареники відварили, щедро залили смальцем і в такому вигляді вони помандрували на Схід.


Однак, не тільки вареники везли для українських військових, але й крупи, макарони, солодощі, теплий одяг, генератор і бензопилу. Обладнання та інструмент купили за кошти, зібрані парафіянами церкви Архистратига Михаїла.



На передову вирушили минулого понеділка, 20 лютого, повантаживши зібране у два мікроавтобуси. Організатор — Калуський деканат УГКЦ. Поїздку ініціював о. Михаїл Бігун з благословення Митрополита Володимира Війтишина.


Допомогу для військових везли військовий капелан Володимир Олійник  та о. Іван Бігун, а також волонтери Іван Кожух, Василь Кравець та Олег Савка. Маршрут пролягав населеними пунктами Золоте, Муратове, Новоайдар та Штормове.


Транспортом і пальним допомогли калуські підприємці. Спочатку планувалося, що у поїздку поїдуть три мікроавтобуси, проте через технічний стан одного із них зібране довелося завантажити у два. Відтак, на бездоріжжі транспорт кілька разів ледь не перекинувся.


— Після міста Ізюм, що на Харківщині, дороги практично немає, — розповів «Вікнам» о. Іван Бігун. — Хоча сама поїздка видалася спокійною.


Маршрут калушани узгодили із військовими заздалегідь. Заїхавши у зону АТО, волонтери також отримали супровід. Щоправда, трохи не розрахували із кілометражем: поїздка «вмістилася» у тиждень, хоча для цього довелося спати всього лише по кілька годи на добу та перебувати майже постійно у дорозі.


Це — виснажує. На таку кількість кілометрів потрібно було б додати хоча чотири дні. Наступного разу треба планувати ретельніше, — переконаний о. Іван Бігун.


Проте незрівнянно більше виснажені українські військові, у яких, кажуть калуські волонтери, важке матеріальне, фізичне та психологічне становище.


У Золотому у бліндажах вода стоїть по коліна. Така ж ситуація і в інших військових. На момент нашого візиту там ще стояли сніги — ледь не у мій ріст. А з відлигою ця вся вода також потраплятиме у бліндажі. Тому військовим навіть більше, ніж харчі, потрібні будівельні інструменти та обладнання, — каже священик. — Часто на вигляд нашим захисникам не більше 18-20-ти років. Держава їх нібито й забезпечує, але через важкі умови перебування на передовій цього забезпечення дуже не вистачає. Приміром, на одного військового розраховано видачу форми раз на півроку та кілька пар шкарпеток. У реальності у мокрих бліндажах і форма, і шкарпетки «розлазяться» значно швидше. Тому за допомогу, яку ми привезли, військові були вдячні, як діти. Хоча брали рівно стільки, скільки їм було потрібно. Решту — відправляли на наступні блок пости.



Загалом, допомогу від калушан отримали бійці з військової частини 1241 Національної гвардії України (Івано-Франківськ, Калуш, Коломия), 80 ої окремої десантно-штурмової бригади, 3-го окремого мотопіхотного батальйону «Воля» (Львів), українські військові на блок постах, ветерани АТО, які беруть участь у блокаді окупованих територій та діти із Новоайдарівського інтернату.



Так, калушани відвідали Новоайдарський будинок-інтернат, у якому на момент візиту перебувало близько чотирьох сотень дітей.



— У Новоайдарську нас зустрів голова РДА і ми разом відвідали будинок-інтернат, — каже отець Іван. — Там — невесела картина: через війну села повимирали, інфраструктура занепала, багато батьків виїжджають у пошуках роботи, залишаючи дітей або на родичів, або в інтернаті. Фінансування, фактично, вистачає лише на харчування. Ми їм привезли солодощі, одяг, вони ні від чого не відмовлялися.



За словами священика, люди на Сході дуже озлоблені. І їм все одно, чиєю має бути територія Сходу України, головне — «щоб не було війни».


Із військовими та дітьми в інтернаті калуські священики проводили спільні молитви. Охочі могли висповідатися.


Зараз плануємо наступні поїздки, — каже о. Іван Бігун. — Найперше, у нас ще залишилися речі, які не помістилися у два мікроавтобуси. Крім того, будемо збирати кошти на речі, які просять військові, насамперед, на будівельні матеріали та інструменти. Плануємо займатися цим на постійній основі — аж поки не закінчиться війна.