Снайпер родом із Калуша самотужки виховує п’ятирічного сина

Віктор Чернов, 39-річний боєць АТО, пережив чимало випробувань. Це сильний духом чоловік, який точно знає, в чому сенс саме його життя. Війна зробила його лише сильнішим. Зараз він сам виховує п’ятирічного сина і планує розпочати власну справу.
Переглядів: 904
| Фото: зі сторінки "Репортер"

Віктор Чернов народився у Калуші, та ще у дитинстві, після розлучення батьків, переїхав з мамою, братом і сестрою в Долину. Сім’я жила складно, тож уже в 19 років хлопцеві довелося їхати до Чехії на заробітки. Через три роки він повернувся і влаш­тувався на роботу в ательє – модельєром, інформує "Репортер".

У 2010 році Чернов одружився, згодом народився син, і грошей знову забракло. І знов єдиним виходом стали закордонні заробітки. Під час цієї поїздки отримав страшну звістку – його дружина померла від серцевого нападу. Дружину ховала його сестра. Вона ж взяла опікунство над сином, бо родичі жінки хотіли віддати його в дитячий будинок. 

У 2015 році, незважаючи на те, що Вік­тор залишився сам з маленьким сином, він вирішив іти на війну. Пояснює це так: 

Тоді з Донбасу якраз привезли двох загиблих, це були знайомі хлопці – одному 21 рік, а іншому 23. Я зрозумів, що не можу в свої 37 років залишатись осторонь цієї війни, бо вона стосується кожного з нас.

Вже через місяць навчань Чернов у складі 131 окремого розвідувального батальйону поїхав у зону АТО. Спершу – у селище Володарське Донецької області, де розміщувався штаб батальйону, а потім на передову – Павлопіль, Широкине, Водяне.

Боєць каже:

Мені подобалось бути розвідником. Я відчував, що роблю щось значуще, а не просто сиджу в штабі чи перекладаю папері. Звісно, було важко, бо нас перевіряли на витривалість, і за ніч ми проходили по 50 кілометрів. Але з часом я втягнувся, адреналін зашкалював, хотілося воювати

Сьогодні Віктор винаймає квартиру в Івано-Франківську. Була в нього і проб­лема зі здоров’ям – втратив слух на праве вухо – але каже, що це дрібниці, і радий, що повернувся живим. Рук не опускає, нема коли, має багато планів на майбутнє. Також хоче допомагати побратимам, які повертаються з війни:

Командир просив мене лишитися. Я сказав, що повернуся, якщо не зможу жити цивільним життям. Але я зміг. Зараз уже адаптувався. Тим більше в мене синові п’ять років – він для мене головний. Зараз вирішую питання з документами, щоб прописатися у Франківську, шукаю роботу. У майбутньому ми разом з хлопцями зі спілки учасників АТО хочемо створити кооператив, який буде зай­матися агропромисловістю