У День пам'яті і примирення калушани згадують своїх рідних, які пройшли горнило Другої світової війни Так, калушанин Михайло Тріщ написав:
"З днем перемоги над нацизмом!!! "
І виклав фото свого прадіда.
Журналіст Уляна Фірич написала:
"Їх познайомила війна. Мій дідо – нащадок запорізьких козаків - Григорій Ржевський, воїн Червої арміїі, моя бабця – корінна калушанка Ганна Коломиєць, вивезена до Німеччини на примусові роботи. Вони зустрілися в Берліні, там у 1946 році народився мій тато Георгій Ржевський, його назвали на честь дідового побратима, що цю війну не пережив...
П.С. Нагрудний знак у діда, то орден Слави (ніяка не георгіївська стрічка) яким нагороджувались особи рядового і сержантського складу Червоної армії, що проявили в боях подвиги хоробрості, мужності і безстрашності".
Також Уляна Фірич вважає:
"Про цю війну можна багато говорити... Але варто пам‘ятати лише одне, що для тих, хто повернувся звідти живий – це було справді святом. Впевнена, що кожен з тих, хто пройшов цей жах, у травні 1945 року не стільки радів перемозі, як тому, що вижив і може повернутися до нормального життя. Можливість жити в мирному світі – велике щастя, яке, на жаль, не всім доступне й зараз".
А дідусь Ярини Ружицької дійшов до Берліну:
"Для тебе, Катрусю, Олександр та Ніна Ружицькі. Згадаємо їх сьогодні, бо наш дідусь Саша дійшов до самого Берліна і повернувся. Вижив. Переміг. Хай з Богом спочивають".
Калушанка Віта Петрович теж згадує свого дідуся, який завжди водив її на паради:
"Коли ми були малими нас дідусь завжди водив на паради.. На все життя мені запам"яталась радість отих днів і смуток в очах стареньких.. Відколи Володик народився, я щороку вожу його на парад, звичайно він не розуміє до кінця все що кругом відбувається і справжню цінність свята, ще надто малий, нехай підросте!) На фото наш любий ветеран, дідусь Володя) ми познайомились з ним на параді, коли Вовчику ще й трьох не було! Ми любимо його і відтоді постійно приходимо привітати)".
Долучилася до дня спогадів і калушанка Руслана Овсієнко:
"Мій дідусь. Єдина фотографія, яка залишилась. Мама все життя мала надію, що знайдемо хоча б місце, де він похований. Не змогли...
Звання: стрілок, червоноармієць. Литвинчук Олексій Терентійович, народився 1915р. в селі Хотіновка, Чаповецький р-н., Житомирська обл.(тепер Коростенський р-н.) Був призваний Чаповецьким РВК 20 листопада 1943 р. Військова частина 33009 командир в/ч гвардії, старший лейтенант Евстафєв. За даними пошукового форуму воював і загинув в 292-ій Армійській Окремій Штрафній роті 13-ої Армії, (20 березень 1944 - 10.04.45 - дата розформування) яка в грудні 1944 р. була піддана в оперативне підпорядкування командира 112 сд, а потім передана в розпорядження командира 416 сп цієї ж дивізіі. Пишуть, що загинув героїчно 14 грудня 1944р., але де - не повідомили. Пропав безвісті по документах з сайта ОБД Меморіал. Шукала на багатьох сайтах і продовжую пошук. Можливо, хтось впізнає і хоча б щось розповість".
