Колишній міський голова Івано-Франківська у формі бійця УПА відзначив у Києві День пам'яті та примирення Про це у соцмережі Facebook написав журналіст з Івано-Франківська, який нині працює в Києві Олег Степовий, передають "Вікна".
Ввечері 8 травня, у День пам'яті та примирення, у музеї Другої світової війни в Києві президент України Петро Порошенко звернувся до українців з промовою. На захід були запрошені ветерани червоної армії, УПА, воїни АТО. Серед них і помітили колишнього міського голову Івано-Франківська Богдана Боровича.
У дописі Олега Степового йдеться:
"За 10 хвилин до початку заходу гості починають з`являтись біля сцени і проходити на свої місця. Ветерани в військовій формі, в медалях. Всі вони вже дуже старенькі, ледь ходять та не забувають про військову виправку. На кожного з них дивишся з повагою. І тут мою увагу привертає один з ветеранів УПА. Якось моложаво він виглядає у порівнянні з іншими. Більше того, мені знайоме його обличчя. Кілька хвили колупання в пам`яті і пазл склався. В формі бійця УПА мер Івано-Франківська з 1994 по 1998 рік Богдан Борович!"
Справа в тому, що Борович народився 11 квітня 1947 року. За даними Вікіпедії, обмежені дії УПА і підпілля тривали щонайменше до 1953, а за радянськими джерелами — до 1956 року. Окремі джерела вказують, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом НКВС відбувся 1961 року. Журналіст акцентує:
"Гадаю, що не варто запитувати, а чи є пан Борович справжнім ветераном УПА і учасником визвольних змагань? Висновки напрошуються самі. Та і в біографії екс-мера жодної інформації про бойові звитяги немає. Виявляється, пан Борович є головою Франківської обласної організації Конгресу українських націоналістів та головою Всеукраїнського братства ОУН-УПА. Яким чином він очолив останню я не знаю. Та точно знаю, що на вчорашній захід, судячи зі всього, було запрошено 9 ветеранів УПА. Справжніх повстанців, не ряжених, залишилось одиниці! Кожен з них достойний був вчора побувати на цьому заході. Потиснути руку президенту. Особисто почути слова глави держави про те, що його справа була не марною, що його побратими лягли в сиру землю не даремно. Що саме його боротьба, роки тюрем та заслання є одною з часток великої справи по здобуттю незалежності України. Та, судячи зі всього, пан Борович вирішив, що він того достойний більше. На жаль... Соромно, щоб не сказати більше".
