Загалом не бачити більшості деталей цього світу – круто, каже Юрко Іздрик Своїми враження Юрій Іздрик поділився у спецпроекті «Автопортрети» на сайті «Платформа»:
«Коли я втратив зір, то якось почав до цього пристосовуватися, не знаючи, чи можна буде його повернути. Труднощі виникали насамперед побутові: наприклад, щоб не розливати воду, наповнюючи горнятко, довелося навчитися орієнтуватися на звук. Якісь речі вправлявся робити навпомацки. Але найбільше дратувало те, що я не впізнавав людей і міг, скажімо, тричі вітатися або й знайомитися з однією й тією ж людиною. А вона не розуміла, чи то ти так невдало жартуєш, чи цілком втратив здоровий глузд».
За словами письменника, йому важко давалися навіть недалекі подорожі, бо коли не бачиш назв вулиць, номерів маршруток, розкладу поїздів, вказівників у метро – це дратує і виснажує. Тоді він був близький до того, аби взагалі відмовитися від будь-яких поїздок.
Юрко Іздрик зазначив: після операції перші враження були дуже гострими:
«Перший шок – жіночі обличчя. Я два роки не бачив жіночих облич, а тут стільки всього і відразу! Другий шок – моє помешкання. Насліпо воно видавалося цілком затишним кублом, а виявилося – занедбана панківська нора, яку треба доводити до ладу. І третій шок – моє відображення в дзеркалі. Я був про себе значно кращої думки. Що називається – прозрів».
Письменник переконує: досвід сліпоти був для нього важливим:
«Загалом не бачити більшості деталей цього світу – круто. Тоді його цілісність і взаємопов'язаність усього зі всім не викликає сумнівів. Але це добре для філософського спокою і самоспоглядання, а в побутовому житті бачити деталі все ж не зайве. Я радий, що зір повернувся, але і досвід сліпоти для мене є важливим».
