Поетеса зазначає: писати почала тоді, коли навчилася писати Поетеса народилася 1969 року в Калуші, навчалася в ЗОШ №5. Закінчила філологічний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Викладала українську мову та літературу в школі селі Ізі Хустського району Закарпатської області. На даний час працює в університеті, інформують "Вікна".
Поетеса зазначає: писати почала тоді, коли навчилася писати. Але впродовж тривалого часу свій доробок відкладала «в шухляду». У 1973 році, згадує, була її перша публікація в журналі. Почала друкуватися в обласній та республіканській пресі з 1982 року. Її поезії були вміщені в альманасі «Вітрила 88», а новели та переклад з польської - в часописах «Четвер 93» та «Перевал». Авторка наукових статей з літературознавства та валеології. На даний час є автором чотирьох поетичних збірок «Два кроки до раю» (2015), «Переступи поріг» (2015), «Вниз головою» (2016), «Ти» (2017)
Авторка зізнається: «Все, що в душі – те і на папері. Все, що нею написано – пережито».
Чорні книги пам’яті зазвичай несуть трагічні мотиви. Та коли це пам´ять про втрачене кохання, їх поетичну тканину прострілює червона барва сердечного вигуку – «Ти». Хто це той щасливець, кого удостоїться увічнити лірична рука доторку до найпотаємнішого в людині, визначаючи гаму почуттів, суть взаємин, котрій достатньо на дотик відчути його ім’я? Любов – таки сліпа і виводити її літери залишається подушечками пальців.Саме про це йде мова у четвертій збірці поезій талановитої письменниці Світлани Бреславської під однойменною займенниковою назвою «Ти».
Поезія збірки – це почуття кинуті на вітер, розбризкані як морська піна, попіл по полю долонькою жіночої душі, котра хоронить своє єдине кохання, надаючи йому право жити у вічній пам’яті її серця.
