До вечора 22 червня 1941 року в Москві остаточно переконалися, що це справжня війна Керівництво СРСР і командування Червоної армії виявилися зовсім не готовими до такого розвитку подій. Червона армія, мобілізована до західних кордонів, чекала наказу перейти у наступ і воювати «малою кров’ю» на «чужій території», як це планував Сталін, інформують "Вікна" з посиланням на Територію Терору.
Однак Гітлер випередив його всього на кілька тижнів. Радянський Союз не готувався до оборони, а тому приголомшливий удар вермахту призвів до загального колапсу і воєнної катастрофи Червоної армії 1941 року.
Сталін ніяк не хотів повірити в те, що Гітлер наважився атакувати першим. «Батько народів» вважав, що це всього лиш провокації німців, за допомогою яких вони хотіли розладнати плани радянського командування та зірвати терміни початку сталінського наступу, а тому наказував своїм військам не реагувати на німецькі обстріли, «не відкривати вогонь» і «не піддаватися на провокації».
Перший день воєнних дій на Південно-Західному фронті ще не окреслив майбутньої трагедії радянської групи армій. Запеклі бої 22 червня зав’язалися на перемишльському укріп районі, а також в смузі 6-ї радянської армії генерала І. Музиченка, яка утримувала 170-кілометровий фронт від місті Христинополя (зараз Червоноград) до міста Радимна.
До вечора 22 червня 1941 року в Москві остаточно переконалися, що це справжня війна, адже вермахт прорвався на радянську територію на 35-50 кілометрів. Основний удар німецької 1-ї танкової групи та 6-ї піхотної армії був спрямований на «Сокальський кордон» (межу Львівської та Волинської областей).
Радянські війська концентрувалися на південний захід від місця прориву противника на Львівському «балконі». Тільки тоді було вирішено реалізувати плани наступу на захід, розроблені перед тим. Незважаючи на ситуацію на фронтах, ввечері 22 червня 1941 року нарком оборони С. Тимошенко надіслав командувачам фронтів директиву, в якій постановив, щоб до 23-24 червня спланованими і зосередженими ударами ліквідувати два угрупування противника, і таким чином перейти в наступ на територію Польщі для подальшого просування в Європу.
Німецькі війська на захід від Львова просувалися доволі повільно, подолавши 100 кілометрів за тиждень і досягнувши столиці Галичини тільки 30 червня 1941 року. Натомість на північний схід від Львова вермахт уже за тиждень боїв подолав 300 кілометрів і вийшов у район старого польсько-радянського кордону.
Дезорганізація і хаос серед радянських військ, спричинені несподіваним німецьким бліцкригом та неадекватністю наказів радянського командування, призвели врешті-решт до катастрофи Південно-Західного фронту Червоної армії та окупації території України військами Третього Рейху і його союзниками.
