Пані Ганна обережно дістає із сумочки позолочену медаль Ганна Левицька ще дістає з сумочки кілька світлин. На них сивочолі дідусі у повстанській формі, четверо бабусь у вишиванках. Десь на фото їх більше, а десь менше, інформують "Вікна" з посиланням на Репортер.
Панні Ганна розповідає:
«У 1943 році нас шестеро 16-річних дівчат зібрав провідник з мого рідного села на Рогатинщині. І в лісі, на галявині, ми склали присягу та вступили до організації. То був такий вік, що нічого не боялися. То зараз би вже роздумував, а тоді… Скільки я по лісах гасала, як не знаю хто, серед ночі. Мала псевдо — Блискавка. Так хлопці назвали, бо дуже швидко ходила. І то так швидко, що мене пізнавали, коли десь ген далеко ще йшла».
Присягу пам’ятає досі. Виструнчується на лавці й декламує:
«Я дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської навали, поставив на грані двох світів творити нове життя. Здобудеш українську державу, або згинеш у боротьбі за неї. Не дозволиш нікому сплямити ні слави, ні честі своєї нації…. Чекайте, бо збилася. Я ж пам’ятала, як і всі десять заповідей.»
Найчастіше Блискавка ходила в село Журавеньки. Там недалеко в лісі також був табір партизанів. Розказує, що в лісі ніколи не ночувала, але в криївку заходила. Пригадує, було там дві кімнати — одна робоча, а в іншій спали.
В організації пані Ганна пробула три роки — до 1946-го. Каже, одного разу їх зібрали та сказали дівчатам, аби йшли вчитися, мовляв, скоро Україна буде самостійна й треба освічених людей. Вчителювала пані Ганна у рідному Рогатинському районі, потім 13 років у Криму, а потім і на Калущині.
Ганна Левицька хвалиться, що на день народження колишні учні телефонували їй, вітали.
«У місті не раз зустрічають: «Ганно Павлівно, Ганно Павлівно, а ви мене пам’ятаєте?» Хлопці з братства приходили вітати. Пісень гарних співали».
Знову виструнчується, цитує слова пісні та знов забувається.
