Обидва апостоли мученицькою смертю померли в Римі, при імператорі Нероні, і їх пам'ять святкується в один день Обидва вони — і апостол Петро, а особливо апостол Павло, багато потрудилися в поширенні Христової віри і тому справедливо відзначаються разом у числі «стовпів» Церкви Христової і первоверховними апостолами. Вони обидва мученицькою смертю померли в Римі, при імператорі Нероні, і їх пам'ять святкується в один день, інформують "Вікна".
Апостол Петро — уродженець міста Віфсаїди, брат апостола Андрія, жив зі своєю сім’єю у Капернаумі і займався рибальством. Звали його Симоном, а ім'я Петро (що в перекладі означає камінь, скеля) - і саме за висловлену ним тверду (свою й інших апостолів) віру у Божі об'явлення — він отримав від Ісуса Христа. Життя Петра більше за інших апостолів висвітлене в євангельських оповідях, тому що він увесь час знаходився поряд з Христом, особливо сильно був прив'язаний до Нього, беззастережно вірить в Божественне послання Господа. За це він був удостоєний особливої близькості до Господа.
Апостол Павло з нардження носив ім'я Савл, що означає «випроханий», «вимолений», і лише через деякий час після навернення до Христа став називатися Павлом. Він був родом з міста Тарсу, що знаходився на півдні Малої Азії й жителі якого користувалися правами римських громадян. Виховувався при Гамаліїлі, найвідомішому іудейському законовчителі того часу. Савл виріс переконаним захисником Мойсеєвого закону і батьківських переказів. Попервах євангельська проповідь Христових апостолів викликала його гаряче обурення, і він став одним з активних і ревних їхніх гонителів. Він навіть був присутній при каменуванні першого християнського мученика — архідиякона Стефана, проте був чудовим чином, на дорозі до Дамаску, навернений до Христової віри Самим Господом. Після цього Савл хрестився і став ревним і, вочевидь, найактивнішим і найрезультатівнішим проповідником та будівничим Христової Церкви, а також видатним теологом і апологетом християнства.
В Україні з днем Петра і Павла пов'язувалося багато повір'їв та звичаїв. На Петра вперше після посту, який в народі називають Петрівка, дозволялося готувати молочні страви. Господині варили вареники із сиром, пекли мандрики — сирні бабки. З цього часу переставала кувати зозуля, «мандрикою вдавилась», пояснювали дітям бабусі, бо ж вона, згідно з легендою, вкрала у св.Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, вішує нещастя, пишуть "Українські традиції".
Святий Петро вважався покровителем пастухів. У нього, певно ж, був і батіг. Згадайте високі з ніжними блакитними квітами стебли цикорію — в Україні його називають «Петровим батогом».
До цього дня готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, прибирали на подвір'ї. Вранці цього дня всі йшли до церкви. Дівчата прикрашали свої голови вінками із польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. Кажуть, що їхня назва походить від того, що мандруючи по світі, Петро з Павлом харчувалися мандриками. У цей день господарі неодмінно виносили громадським пастухам гостинця: мандрик та грудку масла.
На Бойківщині пастухи збиралися на пасовиську, будували «петрівник» — невелику землянку чи загорожу, прикрашену зеленню і разом обідали. Їли молочне — щоб корови краще доїлися. У східних регіонах України існував звичай на Петра «заполіскувати дійниці». Жінки обідали гуртом, а потім рвали трави, що мають жовтий цвіт, і годували ними корів: «щоб жовте молоко було».