Фельчинські знали: Якщо пустити Калушем небилицю перед презентацією дзвону, він буде дуже лунким

Впродовж 15-ти років в Калуській загальноосвітній школі №4 діє зразковий краєзнавчий музей «Істрія рідного краю». Його було започатковано на базі шкільного дослідницько-пошукового клубу «Пам’ять» з ініціативи вчителя історії, члена Спілки краєзнавців України, лауреата премії Констянтини Малицької Світлани Загребельної.
Переглядів: 1308
Історія успіху родини Фельчинських у Калуші розпочинається з Міхала Фельчинського, який у 1808 році започаткував фірму з

Особливу увагу тут приділяють розвитку дзвоноливарства та історії роду Фельчинських, які прославили цим ремеслом Калуш, інформують «Вікна» з посиланням на «НК».

Активісти клубу та музею вивчають історію дзвонарства у кількох напрямках. Вони досліджують долі дзвонів, вилитих в Калуші, а також тих, які були створені на фабриках Фельчинських у Польщі. Окремо займаються вивченням історії роду та самої калуської дзвоноливарні.

Як з’ясувалося, на початку XIX століття в Калуші діяло аж три фабрики з виробництва дзвонів. Серед них – підприємство Іона Сарафина. Дзвони, вилиті там, до речі, знайшли в одному із сіл на Тернопільщині. Також є відомості про ливарню Георгія Гайбля. Але з часом, подолавши конкуренцію, монополістами в цій справі на Калущині стали відомі нам брати Фельчинські. 1927 року вони перемогли на виставці у Парижі, а через рік отримали Гран-прі на такій же виставці в одному із бельгійських міст. Фельчинські відливали дзвони в Калуші з покоління в покоління протягом 130 років. Спочатку Михайло Фельчинський їздив до замовників і виготовляв дзвони на місці. Тільки через деякий час вже його син, якого теж звали Михайло відкрив майстерню в Калуші. Далі справу продовжив його нащадок Францішек, а пізніше вже його сини Людвік, Михаїл, Ян і Каетан. Тоді фірма отримала назву «Дзвоноливарня братів Фельчинських у Калуші». Згодом найстарший з них заснував ще дочірню фірму в Перемишлі.

Досі в Польщі працює дві дзвоноливарні Фельчинських, де дзвони й сьогодні роблять вручну, за технологією, що зародилися саме в нашому місті. Калуське підприємство дзвонів діяло до 1939 року. З приходом більшовиків до влади дзвонарів змусили згорнути виробництво.

Юний краєзнавець Владислав Яковина розповідає:

«У 1939 році, коли в місто прийшли «совіти», Михайло Фельчинський та його діти зібрали всі свої роботи, сфотографувалися з ними і закопали в саду. Проте немає відомостей, в якому саме саду».

Також дослідникам достеменно не відомо, чи вдалося більшовикам віднайти схованку і відкопати дзвони. І якщо й вдалося, то чи всі дзвони вони знайшли, чи, може, калуська земля досі ховає деякі з них? Є відомості про те, що два дзвони закопані десь в районі Підгірок. На жаль, інформацію про точне місце схованки пішли в небуття разом із людьми, які це знали.

Багато інформації про родинні традиції сім’ї Фельчинських дослідники дізналися завдяки зараз вже покійній калушанці Петрунелі Гумінілович. Вона навчалася разом із дочкою Михайла Фельчинського Іреною у Калуській гімназії.

Фельчинські, як відомо, мешкали там, де зараз центральний ринок. Неподалік знаходилась і їхня контора. За свідченнями пані Гумінілович, дружина Михайла Катаржина обожнювала декоративні рослини і створила у своєму дворі справжній рай – унікальний сад і квітник. На їхньому подвір’ї жили навіть лані.

Також Петрунеля Гумінілович стверджувала, що калушани завжди точно знали, коли в майстерні Фельчинських з’явиться новий виріб. Адже дзвонарі вірили, якщо пустити містом якусь небилицю перед тим, як презентувати дзвін, то він буде дуже лунким і довго служитиме.

Раніше йшлося, що на території калуської церкви Архистратига Михаїла досі можуть бути закопані дзвони Фельчинських.