Емануель Цур помер у віці 80 років в 1991 році в оточенні рідних і близьких | Фото: zak.depo.ua Чотири роки потому Емануель Цукерберг вирушив вивчати аеронавтику в Париж. Одночасно він закінчив курси пілотів і почав працювати в приватній французькій авіакомпанії. Його наставником, а згодом і напарником, був автор "Нічного польоту" і "Маленького принца", досвідчений льотчик Антуан де Сент-Екзюпері, пишуть "Вікна" з посиланням на Depo.
У 1934 році Цукерберг приїхав у Палестину, створювати єврейський повітряний флот. Він став першим професійним льотним інструктором єврейських підпільних організацій самооборони. Під його керівництвом формувалися кадри майбутніх ВПС Ізраїлю.
Уся військова авіація країни нараховувала дюжину легких одномоторних літаків. Виправити це належало агентам єврейської держави у Європі, які повинні були в будь-який спосіб обійти оголошене ООН ембарго на продаж зброї в охоплений війною регіон. Одним із таких агентів у той час став і Емануель Цукерберг.
Досконало володіючи кількома європейськими мовами, він умів сподобатися, мав вишукані манери і міг легко видати себе за багатого єврейського плейбоя. Головне, що він сам був пілотом і завдяки попередній роботі у Франції мав зв'язки в професійному середовищі. Змінивши за традицією того часу прізвище Цукерберг на івритське Цур ("кремінь" на івриті), Емануель вирушив до Англії.
Незабаром через кримінальні лондонські кола він почав купувати легкі двомоторні літаки. В Ізраїль він їх переганяв самостійно, користуючись тільки компасом і картою. Цей трюк йому вдалося провернути вісім разів — до того, як "партнери" повідомили, що Скотленд-Ярд вже вистежує його. Цур довідався про відставного генерала британських королівських ВПС, який живе на Півдні Англії. Той купив після війни дюжину бомбардувальників "Брістоль Бофайтер", списаних армією на брухт, а тепер не знав, куди їх подіти. Важкі, з майже 18-метровим розмахом крил, озброєні чотирма 20-мм пушками і здатні діяти навіть вночі, "Бофайтери" вважалися одними з найбільш просунутих і грізних військових літаків свого часу.
Цур мав оглянути машини, переконатися, що вони ще здатні літати. З'явитися в Англії легально він вже не міг. Він орендував у Франції легкий літак і, зареєструвавши політ між двома французькими містами, перелетів в Англію, пройшовши радар на мінімальній висоті.
Торг завершився придбанням шести більш-менш цілих "Бофайтерів", яких генерал зобов'язався довести до належного стану за 2-3 тижні. Робота закипіла, а Цур повернувся в Париж, міркуючи, як же йому вивезти з Британії великі літаки.
Незабаром на світ з'явилася продюсерська компанія Air Pilot Film Company, яка задекларувала наміри зняти художній фільм про героїчну боротьбу новозеландців з японцями. Кастинг для пілотів, які мали брати участь у зйомках, проводив сам Цур. У майстернях генерала йому, врешті, вдалося зібрати тільки п'ять літаків, тому й пілотів відібрали п'ятьох. Сценарій передали владі для отримання дозволів на зльоти і посадки бомбардувальників на аеродромі на південь від Лондона.
Зйомки почалися наприкінці липня 1948 року. На третій день сталася трагедія. Один з пілотів не впорався з керуванням старим літаком, врізався в гору і загинув. Всі були впевнені, що зйомки припинять. Але Цур зібрав групу і сказав, що героїчні новозеландські пілоти заслуговують на увіковічення в пам'яті людей, тому робота над фільмом буде продовжена. Наступного дня відзняли останні дублі прощання з пілотами, які вирушають на війну, і тепер тільки чотири бомбардувальники піднялися в небо. Керівництво компанії розрахувалося зі статистами і лондонським складом. За планом подальші зйомки мали відбуватися в Шотландії, природа якої, на думку продюсера, нагадувала новозеландські краєвиди. Туди і повели пілоти свої бомбардувальники. Цур трохи затримався, вблагавши диспетчерів повідомити про останній зліт з затримкою на три години.
Чотири години опісля бомбардувальники приземлилися – але зовсім не в Шотландії, а на Корсиці, в Аяччо. Місцеві диспетчери також отримали щедру винагороду за те, що рапортували владі про несподіваний візит лише тоді, коли літаки були на шляху до югославського Подгорця.
Через два дні після врочистого вильоту з-під Лондона, четвірка "Бофайтерів" сіла в Ізраїлі. Вона стала передовою ударною силою єврейських ВПС. А Цур чотири дні опісля знову полетів в Англію за новими покупками. Він встиг переправити до Ізраїля ще шість літаків до того, як у перших числах вересня прискіпливі журналісти зуміли розплутати його сліди і звалили на голови британцям сенсаційну новину про те, як під виглядом зйомок фільму ізраїльтяни в обхід ембарго вивезли з Англії чотири важких бомбардувальники.
Скотленд-Ярд взявся за пошуки Цура, якому вже нічого не залишалося, окрім як згорнути свої операції і повернутися додому в Ізраїль, де його призначили першим директором ізраїльського міжнародного аеропорту в Лоді.
Емануель Цур помер у віці 80 років в 1991 році в оточенні рідних і близьких.