Навчання в Польщі дуже відрізняється від нашого. Відповідь на це запитання досить проста: по-перше, недалеко від дому (все-таки сусідня країна), по-друге, процедура вступу простіша, ніж в інші країни Європи, по-третє, мова певною мірою подібна до української і можна, не розуміючи, здогадатись про значення слів. Але незважаючи на ці фактори, навчання в сусідній країні не є таким легким, як здається на перший погляд, розповідають Вікна з посиланням на Західний кур’єр.
Язик (точніше – мова) заведе…
Якщо розказувати про свій досвід навчання за кордоном, то в першу чергу порадила б не звертатись до посередників, оскільки ви заплатите удвічі більше, ніж коли будете займатись документами самі. Разом з батьками я особисто займалась вступом і скажу, що нічого складного в тому немає. Потрібно тільки уважно прочитати перелік необхідних документів та умови зарахування до навчання у вищому навчальному закладі.
Незважаючи на схожість мов, варто перед вступом серйозно зайнятись вивченням мови, щоб у майбутньому було легше здавати свою першу сесію. Бажано, щоб ви її вчили більше місяця. Українці досить легко вивчають мову, перебуваючи у польськомовному середовищі. Але, як ми знаємо, існують різні рівні знання мови. Тому розмовна мова освоюється досить легко, а літературна чи ділова мало кому відома. Стверджую це з власного досвіду, оскільки зараз закінчую навчання в університеті імені Марі Кюри-Склодовської у м. Любліні на факультеті журналістики. Якщо би вас попросили прочитати новини чи розказати про них у прямому ефірі перед камерою, ви б розгубились. Повірте, це досить складно. Імпровізувати на іншій мові можливо тільки після енних років перебування в іншій країні.
Процес навчання
Якщо розказувати про сам процес навчання, то він дуже відрізняється від нашого. Якщо у нашому навчальному закладі є методистка, яка стежить за тим, хто прийшов на пару, хто ні, то за кордоном такого немає. Ніхто не буде тебе викликати і розказувати, скільки ти пропустив. Через деякий час тебе викреслять зі списку студентів, навіть не попередивши про це. Викладач може прийти на лекцію, на якій присутні максимум п’ятеро людей або навіть і менше. Незважаючи на таку кількість студентів, викладач все одно розказуватиме свій матеріал, і йому буде байдуже, яка кількість людей прийшла слухати. Нікого не хвилює, чи ти був на парі, чи ні. На іспиті тебе просто запитають те, що розказувалось на лекції і семінарі. Дивно, але з одного предмета потрібно закривати окремо і семінари, і лекції, що не є характерним для нашої системи освіти.
Диплом… з чужим ім’ям
Звичайно, є різні викладачі та працівники вузу. Потрібно бути готовим до всього. Є такі, які, наприклад, недолюблюють українців. Їх мало, але я на таких потрапила. На першому році магістратури викладачка дала написати реферат на тему: «Проституція в Україні, Росії та Білорусії». Для мене це був справжній виклик і шок, але мені вдалося його виконати.
Були і такі викладачі, які спеціально не зараховували модулі, і ти повинен був кожного тижня приходити і перездавати. До одної особисто я, можна сказати, ходила так цілий семестр.
Як і в кожному вузі, існують працівники, які нічого не знають. Така людина працювала і в моєму деканаті. Ми завжди дивувались, як вона працює, якщо не може виконати елементарних завдань, наприклад, внести студента у список або вписати правильні дані в дипломі, як це було у моєї подруги. Після закінчення вищого навчального закладу дівчина отримала диплом із чужим ім’ям.
Але існує і друга сторона медалі. Більшість викладачів налаштовані нейтрально і до кожного студента ставляться добре. Мало хто звертає увагу на помилки і готовий слухати всі спроби студента закрити «енку» чи цілий предмет. Мені сподобалось те, що у кожному вузі є можливість взяття так званого «варунку». Якщо ти не здав предмет на поправковій сесії, дякуючи цій можливості, ти маєш право на наступний рік повторити курс і ще раз здати свою заборгованість. Звичайно, «варунок» не безплатний, але надає шанс не завалити рік навчання. Не сподобалось те, що план самих занять досить хаотичний. Першу пару ти можеш мати на 8-му годину ранку, а другу на 3-тю або взагалі на 8-му годину вечора.
Довше, ніж потрібно
Найбільше мене вразило те, що там ніхто не працює довше, ніж потрібно. Бібліотека працює до 3-ї, управляюча гуртожитком працює від 8-ї ранку до 2-ї обіду. Хоча, коли я навчалась у Києві, моя управляюча працювала від 9-ї до 6-ї вечора. Деякі викладачі мають дежури тільки раз у тиждень, дуже часто їх відміняють у зв’язку з участю в конференціях або в інших подіях подібного характеру. Ніхто не працює більше годин, ніж зазначено в законі.
Але найбільшим випробуванням є написання дипломної роботи. Не має значення чи ви закінчуєте ступінь бакалавра, чи магістра. Моя порада майбутнім студентам: якщо пишете самі, то вже на початку року шукайте людину, найкраще поляка, який би перевіряв вашу роботу на помилки. Так ви зекономите і час, і гроші. Якщо ви вирішили купити, то перевіряйте джерело. Дуже часто стаються випадки, коли написану роботу потрібно переробляти. Після написання двох дипломних робіт я схиляюсь до другого варіанта. Так ви потратите набагато менше часу, нервів і менше недоспаних ночей.
Багато поляків не бували закордоном
Я не скажу, що наша система гірша від польської. Вона просто інша. Усе залежить від вищого навчального закладу. Якщо говорити про університет імені Марі Кюри-Склодовської, то друга моя освіта – міжнародні відносини – викладається на доброму рівні. Якщо говорити про третю, а саме про журналістику, то в у цій сфері цей університет слабкий. Багато теорії, але мало практики, що є неприпустимим для майбутнього журналіста. Тому дуже добре вибирайте вуз і рівень вивчення спеціальності, яка вас цікавить.
Якщо говорити про польських студентів, то вони звикли вести пасивний спосіб життя. Мало хто з них живе окремо від батьків. Я була щиро здивована, коли дізналася, що багато польських студентів не бували закордоном. На питання чому, мені відповідали, що бракує фінансів. Хоча це неправда, оскільки всі польські студенти навчаються безплатно і отримують стипендію. Наші студенти, навпаки, ведуть активний спосіб, тобто шукають різні програми, ініціативи. І це мені подобається. Чому склалась така ситуація? Тому що громадяни Польщі в будь-яку хвилину можуть поїхати, а нам українцям потрібно мати дозвіл. Зараз це все змінюється. Але така ситуація виникає через те, що нам завжди потрібно було боротись. Так само і там.
Побачення з пивом
Багато хто з викладачів каже, що українські студенти більш працьовиті, ніж польські. І це правда. Нам потрібно докладати набагато більше зусиль, щоб вивчити той чи інший матеріал чи звикнути до інших порядків та правил. Українці приїжджають у Польщу набагато молодшими. Якщо середньостатистичному полякові на першому курсі 20 років, то нашому українському студенту – всього-на-всього 17. Уже в досить молодому віці наші українці вчаться бути самостійними.
Не повірите, але, перебуваючи у Польщі, я навчилась пити пиво. Польські студенти звикли вживати цей алкогольний напій завжди. Навіть на побачення польські хлопці дуже часто запрошують на пиво, що для мене є абсурдним і незрозумілим.
Знати тільки те, що треба знати
Порівнюючи роботу працівників державних органів, мені подобається те, що у кожного чітко окреслені обов’язки. Кожен знає тільки те, що входить в його обов’язки, але не більше. Зустрічаєш також моментами і некомпетентних працівників. Наприклад, подруга подавала документи на «карту побиту», і працівники адміністрації загубили їх, після чого ще дуже довго шукали, але все-таки знайшли. Але я хотіла акцентувати увагу на тому, що якщо працівник адміністрації працює у відділі подачі документів іноземцями, він буде володіти інформацією, яка стосується конкретної процедури. А на питання, як відбувається сама процедура подачі, скільки вона триватиме, він не відповість. Він займається тільки прийняттям документів, а подальшим процесом займається інший працівник. У нас поширена тенденція знати все, тобто як повинен лікувати лікар, про що повинен писати журналіст, як працює малий і середній бізнес, як повинен бути написаний закон. Але коли потрібно чітко виконувати свої обов’язки, виникають проблеми. Ти можеш бути знавцем тільки в тій галузі, в якій працюєш. Адже ти бачиш, як працює механізм зсередини. А сидіти на кріслі і розказувати, хто і як повинен працювати, найлегше.
…а паперова бюрократія зводить з розуму
Оскільки Польща знаходиться у Європейському Союзі, у них все повинно бути описано до деталей. Якщо ти щось організовуєш, ти повинна конкретно описати все і побувати у декількох кабінетах, чітко пояснивши, що ти плануєш робити і для чого. Деколи, щоб отримати найменший дозвіл, ти повинна обійти не один кабінет. Оскільки багато проектів фінансується Європейським Союзом, а не польським урядом, звітність у них на першому місці. Паперова бюрократія деколи просто зводить з розуму.
Польський бюджет – культурі
Польський народ надзвичайно добре пам’ятає свою історію та цінує власну культуру. Цього нам потрібно повчитись у них. Це не означає ходити і кричати «Слава Україні» на кожному кроці, а принаймні знати свої народні пісні, танці, традиції. Значна частина польського бюджету (звичайно, з допомогою Європейського Союзу) іде на розвиток культури. Наприклад: будівництво нових сучасних бібліотек з електронною системою, організація культурних фестивалів, допомога молодим поетам у вигляді видачі збірки. У нас це також все є, але держава дуже рідко бере у цьому участь. Переважно це все відбувається на волонтерських засадах небайдужих людей. Тішить те, що такі люди існують, але хотілось би, щоб не тільки самі люди цим займались, але й самі наші можновладці. І насправді мене це засмутило, коли, приїхавши у Польщу, я побачила іншу картину.
З-за кордону приїжджаєш іншою
В загальному багато виникає різних моментів, деколи цікавих, деколи ні. Але навчання за кордоном – це добра школа, яка допомагає виробляти самостійність та відповідальність за свої вчинки. Батьків близько немає, друзі всі роз’їхались, і ти залишаєшся один. З часом ти знаходиш нових, звикаєш (звичайно, не всі), але все одно не вистачає рідного, свого. Особисто мені Польща допомогла зрозуміти, ким я хочу бути і взагалі чим хочу займатись у майбутньому. Не знаю, добре це чи погано, але з-за кордону ти приїжджаєш іншою.
Автор Соломія МАРДАРОВИЧ, спеціально для «Західного кур’єра»
Нагадаємо, на Прикарпатті одинадцятикласники розстелили своїм вчителям червону доріжку.
